понеділок, 2 грудня 2013 р.

Комплекс малороса

 Без Росії ми не можем!
Або комплекс малороса, як квінтесенція буття сучасного народу України.

 Душа обісрана мовчить.
Чому?! А ви ж бо, педарюки кляті
Не здогадалися, чому?!
Та ж повен рот її гівном!
Який псалом, яка осанна,
Які ще радощі земні
Знайдуть в отім багні
Брунатнім?! Часом знатнім
ЇЇ окрилять, піднесуть?!
Стомився. Хоч на мить заснуть.


А ти, доношений козаче,
У тата й маму крюк свинячий,
Чи не набовтався в сечі?
Лежиш на крижаній печі
Та й мариш любим псевдобратом,
Твоєї сраки вірним катом,
Чекаєш на тепло, пердло?

Стомився... хоч на мить заснуть.
Забути все. На мить забуть.
Душа обісрана мовчить.
Пускає бульки
В Космос.  
«Пісня химерного краю» Кому Вниз

…у  темному кутку приємної форми пикатий тєлєвізор "Sony" показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца, і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.
Депутат. (у тєлєвізорі). Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товарищі і панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засідань погрозливо гуде)…
 А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче…
Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…
Росія і Біларусь — це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет:"В одній хаті — одна правда, й сила, і воля".
Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя — іскрящійся фонтан…
«Нірвана» Л. Подерев’янський



      Цей допис обов’язково буде стосуватися Варви, але в зв’язку з теперішніми загальнонаціональними подіями, а також з 355-ю річницею подій описаних в моїй попередній статті, змушений почати взагалі та здалеку.
      Я думаю багато людей, що мешкають у Варві, та й в Україні взагалі, задумуються, чому ж ми в такій сраці живемо, а в ще більшу сунемося. Безперечно, перш за все справа в нас самих, це є основною причиною. Аспекти цієї причини різні, дрібніших причин безліч, нюансів маса. Але знову ж таки, в зв’язку з 355 річницею Варвинської оборони, буду тут розглядати деякі з тієї маси нюансів, а також звернемося окремий раз й до зовнішнього чинника.
     Однією з центральних думок попередньої моєї статті є думка, що листопад для нас українців є місяцем московським. Й по суті починаючи від початку наших взаємин й практично по день сьогоднішній, а саме по день 29 листопада 2013 року, це твердження справджується. Я знову не буду перераховувати всі ті події, які роблять листопад місяцем московським, зауважу лише, що всі ті листопадові події є епізодами періодичного суцільного 355-ти річного ґвалтування Москвою всього українського, звертаю увагу не хохляцького чи малоросійського, а саме українського. І знову ж повертаючись до попередньої статті в якій я зокрема звертав увагу на, вже зараз,  минулу подію говорячи таке: Чи відбудеться чергове зґвалтування в листопаді, чи Президент вдасться до перелому цієї лінії подій, поживемо побачимо. Пожили, побачили. Що ж, трапилося чергове зґвалтування, тепер Вільнюське, і знову листопадове, і знову московське.
    Я щодня до 29 листопада спілкувався з різними людьми з приводу Вільнюського саміту. Чув найрізноманітніші думки та судження. Особисто для мене питання Євросоюзу не є однозначним, я не відношусь до тих людей, які від слова Європа б’ються в екстазі. Я чітко усвідомлюю, що в 1933 році вся Європа знала, що в Україні був голодомор, знала та мовчала, й я особисто про це завжди буду пам’ятати. Але підписання угоди з Європою могло бути початком шляху, який би дозволив нам позбутися цього порочного кола, цієї московської сансари. Й по тому, що я чув від переважної більшості співрозмовників, майже всі мають приблизно таку ж думку, або погодяться з цією моєю думкою. Януковича, доречі, можна цілком зрозуміти в цій ситуації з тієї позиції, що він є такий. Він нормально себе відчуває після зґвалтування, бо свідомо йшов на це. Але як розуміти мільйони наших співвітчизників, й не обов’язково з Донецька чи Луганська, а і з Варви та околиць, які кричать, що як же ж нам без Росії. Як сприймати нам це явище, що загалом наче притомні люди, заплющуючи очі на всі злочини Москви проти України та українців, навіть й лояльних до неї, але українців, бажають чергового ґвалтування. Без Москви ми не «можем»!!! Не можемо що? Отримати задоволення для збоченої психіки? Бо в Європі нас ніхто так не зґвалтує? Безперечно! Іншої причини такої приязні до Москви я не бачу. Тільки колективний малоросійський, хохло-бидляцький мазохізм, може бути причиною тієї приязні. Повна відсутність особистої, родової та, відповідно, національної гідності – є основою того мазохізму й малоросійської запопадливості перед Москвою. Можливо хтось з тих малоросів марить ґвалтуванням та в той час уявляє, що їсть ковбасу за 2,20? Можливо, але ж це ненормально! Це клініка, бальніца!!!
      Для того, щоб різні зазомбовані особи, або той хто не розібрався в ситуації не перекручували мої слова поясню наступне. Я ніяким чином не зневажаю й не збираюся зневажати ніяких приватних осіб московської крові, що живуть в Україні чи у Варві зокрема, або тих хто живе в Московщині зараз. Все висловлене вище стосується Москви як держави, стосується Кремля, як генератора Зла. Але якщо приватні особи повністю підтримують політику Кремля як минулу так і сучасну, якщо хтось каже, що не було голодоморів, репресій, Батурина, чи зачистки Варви в 1658 році, що я можу сказати про таких осіб? Це зомбі, це Москва Ординська, це Москва безбожна, за висловом полковника ніжинського Григорія Гуляницького. Це люди, які зневажають, навіть існування, своїх сусідів, вони діють за ясою Чингізхана, тобто Орда живе за рахунок захоплення сусідніх територій, хто мовчки кориться того лишають в живих, хто чинить опір, втікає, уникає підлягати, той заслуговує лише на знищення. Минувшина України цю тезу підтверджує неодноразово й чітко.
      Вище я виклав загальні тези стосовно сучасних обставин та обставин останнього ґвалтування. Що ж стосується минувшини та проведення паралелей, то повертаючись до Варвинської оборони 1658 року треба зауважити перш за все, що в попередній статті я згадував перш за все події, що були визначними саме для майбутнього нашого містечка, яке було зачищено під час московської облоги Варви. Але окрім цього в період з 8 по 29 листопада 1658 року під Варвою сталася ще одна визначальна подія, яка стосувалася взагалі всієї нації, але трішки не вміщувалася в контекст попередньої статті. Саме у Варві відбулося обрання першого другого гетьмана в нашій історії, нагадаю це був Іван Безпалий. Процитую з цього приводу сучасного українського історика Андрія Бульвінського «Саме під Варвою, була оформлена традиція багатогетьманства, яка за активної підтримки Росією розколу українського суспільства на промосковську та незгодну з нею частини, стала однією з причин Руїни і втрати Україною державності». В сучасному суспільстві є дуже популярною приказка, що там де два українця, то там три гетьмана. Але ж чому поява явища багато гетьманства трапилася в московському таборі під Варвою? Це що збіг обставин такий? Ну канєшна, скажуть малороси, просто москалі проходили повз та випадково стали свідками. А какже, так воно й було. Чомусь купка запроданців стала зразком для всієї нації, й є приводом для малоросів та хахлів говорити, що всі українці є такі й однакові. Москалі часто використовують цю тезу для характеризування явища ОУН та УПА. Або приводом для розмов про співпрацю українців з фашистами, як генетично вродженої риси українців, при цьому всі москалі та малороси забувають або не знають, що найбільше на боці ІІІ Рейху з інших народів воювало саме етнічних москалів, це є доконаним фактом, ніхто з балакунів не розбирається в причинах.
      Нація, що не знає свого минулого – не має право на майбутнє, це давно сказав видатний германець. Ми повинні пам’ятати своє минуле, мати національну пам’ять, й робити з того відповідні висновки, щоб не набивати собі гулі на лобі знову та знову. Ми повинні мати потужню самокритику та відшуковувати в собі страшні причини наших бід. Але коли ми будемо мати в середині відчуття меншовартості, що підігрівається з сусідського боку всілякими методами, малоросійський мазохізм, бажання бути зґвалтованим, відсутність національної гідності, то нічого крім ТАВРА РАБА нам не світить.



Дмитро Павленко

1 коментар:

  1. Безкультурщина, жах!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
    Куди котиться світ!!!!!!!!!!!!!!!!!
    Ганьба сайту!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

    ВідповістиВидалити