понеділок, 17 березня 2014 р.

Повернення одіозних постатей.

В ситуації, що склалася зараз в країні, дуже важко щось до кінця зрозуміти, важко стулити до купи всі складові цього рівняння з багатьма невідомими. І звичайно на цьому ґрунті з’являється безліч нечистих на руку людей, аферистів, пройдисвітів. Хтось вдягаючи маски йде грабувати, хтось дістаючи
з скрині будьонівку (чи її ховаючи) зустрічає своїх, а хтось з представників так званої Диванної сотні поливає все навколо брудом. Ну що, каже, що дав ваш Майдан, стало ще «хуже», поприходили ще хужі чим були й тому подібне.
З цього всього зрозуміло тільки одне, всі перераховані вище особи не мають ніякого стосунку до Майдану, вони жодного разу, не були ні на жодному Вічі, вони навіть не усвідомлюють, що трапилося. Словосполучення Національна революція для цих диванних чоловічків це пустий звук. І безперечно на ґрунті цієї байдужості може стати лише «хуже», а такі попихачі зневаги до Революції будуть тільки тішитися від можливих майбутніх невдач.
        Ще одним лихим процесом, що супроводжує після революційний період є виринання з небуття нових старих любих друзів, які в свій час повністю дискредитували всіма своїми діями здобутки помаранчевих подій, й тепер намагаючись підфарбуватися під сучасних революціонерів знову лізуть до корита. Варва село не дуже велике, чутки розходяться практично блискавично. І от вже другий тиждень Варва повниться чутками про те, що старий новий революціонер Ляшенко М.Г. проводячи консультації в області хоче притулитися хоч на якийсь теплий стільчик. В спину йому «дихає», не зовсім свіжим подихом, його колега однопартієць Чаленко. Ці любі друзі протягом останніх близько семи років доблесно розвалювали як кредит довіри до Батьківщини як політичної сили, так і сам місцевий осередок, який покинули багато активних громадян лише із-за однієї причини.
        Але не лише ці любі друзі маячать на горизонтах влади, ще один, помаранчевий діяч в минулому, любий друг, турботливий службовець, доглядач землі варвинської, Микола Васильович Гайдай, теж,  кажуть, дуже часто останнім часом відвідує високі кабінети. Чи потрібні ці діячі району, чи не забагато було заплачено для перемоги Революції, щоб на її хвилі явилися такі постаті?
       Так от хотілося б сказати тим диванним чоловічкам зараз, якщо ви не хотіли чи не могли поїхати до Києва, щоб там все вийшло, й там все зробили так як треба, то підіть до тутешніх високих кабінетів й зробіть все щоб був порядок, щоб прийшли не «хужі». І саме зараз в цей час настає такий собі момент істини, постає питання чи диванний чоловічок може перетворитися на громадянина, чи він залишиться бути диванним назавжди! Адже бути рабом зовсім не важко, якщо тебе на це вчили все твоє життя, а от мати власну думку, мати громадянську мужність – це вже занадто. Звичайно при таких обставинах чи зможе держава Україна знайти достатньо тих хто має мужність військову, коли громадянської вдень з вогнем не здибаєш? Чи знайдеться достатньо тих хто дасть відсіч московським окупантам, чи тих хто надіється пересидіти буде настільки багато, що Путін загарбає Україну без особливих зусиль. А в цей час диванні чоловічки будуть проклинати Майдан, революціонерів, Правий сектор, й всіх інших хто трапиться під язика, звинувачуючи їх в своїй тяжкій долі, будуть перечікувати прихід московської орди, в надії, що їх не зґвалтують та не пограбують. Але прозріння прийде, та буде пізно!
      


Немає коментарів:

Дописати коментар