Вчора 19 травня в третю неділю травня в
Україні був День пам’яті жертв репресій. Теперішнє суспільство, а варвинчани
особливо практично нічого не знають про таких жертв. Про це не пишуть в
районці, про це не пишуть славнозвісні краєзнавці. Як наслідок, де хто не
зовсім розумний та сповна розуму розповідає про те, що репресії це те що зараз,
тобто клятий Порох зарепрєсіровав усіх до одного. Я особисто теж про це не так
давно дізнався, бо в школі нам про це особливо не розповідали, я маю на увазі
те, що репресії зачепили кожне село, а не там десь якісь справи лікарів та
адвокатів.
Насправді саме в з8-39 роках минулого століття село було зачищене до
гандзура, від слова взагалі. Все, що могло щось сказати, подумати,
поворухнутися чи ще якимось чином відрефлексувати ті чи інші події, все було
зачищено, тобто кращі люди села були знищені або завезені піднімати колиму чи
воркуту.
І я це усвідомив десь там на
межі 2012-2013 років.
Яскравий приклад такої історії і потреби в
пам’яті про ті події є історія Олексія Матроса, мешканця Варви. Будучи головним
бухгалтером державного банку був звинувачений у контрреволюційній діяльності та
засланий на 10 років на яку небудь колиму чи воркуту. Мені невідомо, яка саме
причина переслідування Олексія Матроса, можливо ми ніколи не дізнаємося про
справжню причину, на мою думку причина саме в інтелектуальному рівні та його
захопленні світлописом. Можливо він був першим фотографом аматором у Варві,
можливо це когось зачепило чи завадило.
Спадщина Олексія Матроса дійшла до нас
випадково, Григорій Моренець, віднайшов його негативи на сміттєзвалищі. От така
історія, от така пам’ять…
20.05.2019
Павленко Дмитро
Немає коментарів:
Дописати коментар