Невеселі роздуми після сходу села

        Минуло майже два місяці з того часу, як в нашому селищі відбулися загальні збори (схід) громадян. На перший погляд збори, як збори. Не гірші і не кращі, як і в попередні роки. Були тут звіти селищного голови, директора комунального підприємства, дільничного інспектора міліції. Могли висловити свої зауваження та пропозиції й усі бажаючі. Та на жаль, як і в попередні роки, вражає байдужість варвинчан, адже Їх було у залі районного будинку культури лише близько сотні. Хоча і час для зібрання був вдалий, адже люди ще не були перевантажені господарськими турботами. Напевне більшість громадян керувалися принципами: «моя хата скраю я нічого не знаю», або «нехай хтось - тільки не я». А може ми ніяк не можемо позбутися отого славнозвісного менталітету маленького «хохла». Так, саме «ХОХЛА», а не українця. А не вирішених проблем у селищі ой як багато. І перш за все, - якість питної води, газопостачання мікрорайону «Нафтовик», утримання багатоповерхових будинків, вартість комунальних послуг, адже саме ці питання найбільше хвилюють мешканців селища.

         Та мене вразила не стільки явка та байдужість присутніх, як поведінка на сході депутата Верховної ради Олега Ляшка. Його пихатість, зухвалість, образливі висловлювання на адресу голови райдержадміністрації та редактора районної газети і до цього часу не дають мені спокою. Крім відвертої лайки з вуст нардепа лилася злива популізму та пустопорожніх обіцянок. Варвинчани ще не забули, як він при зустрічах обіцяв не один рік побудувати міст через річку Удай. Але лише крім гучних обіцянок, а то і відвертого піару нічого не було зроблено. І лише тоді, як за справу взялися інші люди, буквально за кілька місяців красень міст було зроблено, що й викликало «гнів» О.Ляшка. Бо його, таку поважну персону, як бачите, не запросили на відкриття, а ще на 80-річний ювілей районної газети. А хто ж запрошував Олега Валерійовича на схід жителів селища, який він перетворив на відкритий балаган, бо майже годину «клеймив злочинну владу». І як виявилося О.Ляшко не з порожніми руками прибув до Варви. Під «бурхливі» оплески він амбітно вручив голові селища документацію на зведення багатоквартирного будинку. Але ж яка то була документація? Як виявилося, з письмової відповіді селищного голови на мій запит, це була технічна документація на будівництво пятиповерхівки в селищі Талалаївка. Не було там ні кошторису, ні експертного висновку прив'язаного саме до нашого селища. А чи бачила селищний голова що їй вручають? Думаю, що в неї був час розгледіти цю документацію ще на зборах і запитати О.Ляшка, що це за папери? А так він в черговий раз ошукав нас і тепер на всіх зібраннях буде говорити, що я для Варви все зробив, а ви не довели справу до кінця і не звели так потрібне для людей соціальне житло. Чи може сценарій славнозвісного сходу голова селища заздалегідь спланувала разом з О.Ляшко? Бо чому ж тоді вона не зробила йому жодного зауваження, коли він майже годину поливав брудом місцевих керівників, зокрема голову райдержадміністрації та редактора райгазети, до того ж жінку. Крім усього, здивувало і те, що присутній у залі голова районної ради В. Петренко просидів з нахиленою головою і не промовив жодного слова на захист голови райдержадміністрації, не виступив перед односельцями. Невже його не хвилюють наші проблеми? А можливо голову райради стримувало те, як на мою думку, незаконне рішення позачергової сесії від 6 січня ц.р., яким йому встановлена надбавка в 2012 році за високі досягнення у праці в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років? А це, не мало не багато, а близько 2-х тисяч додаткових гривень у місяць. І це тоді, як бюджет райради не дає можливості робити такі доплати за інтенсивність для всіх штатних працівників, які мають значно нижчі заробітні плати. Чи може Володимир Володимирович чітко дотримується життєвого принципу: «Не чіпайте мене і я вас ніколи не трону».

        Та як би там не було, а зібрання громади відбулося. Взяті до уваги зауваження та пропозиції громадян, а от чи виконаються вони - покаже час. Але від цих зборів і донині лишився в душі неприємний осад. Особливо непокоїть те, чому ми такі? Одні байдужі, інші - смиренні, підставляють ліву щоку, коли Їх б’ють по правій, а треті не бачать, чи не хочуть чути і бачити, відвертого хамства, брехні та цинізму тих людей, котрі правдами й не правдами вже взяли від життя все, що створює для них безбідне та комфортне життя на десятки років.

26 березня 2012

В.П. Остапець