вівторок, 17 вересня 2013 р.

ХОРОШОГО СВАВІЛЛЯ НЕ БУВАЄ (із хроніки подій)

Найпотужніше підприємство олійно-жирової галузі харчової промисловості України — АТ «Соняшник» у Полтаві — відоме як таке, що працює стабільно, з прибутком і виробляє високоякісну продукцію. Потенціал переробки насіння соняшнику становить понад 150 тисяч тонн на рік. Але зараз діяльність підприємства фактично блоковано, а керівництво усунуто від роботи. Причина відома: створене 1993 року акціонерне товариство переживає болісний перехід з одних рук в інші.
Перед розв’язкою схема боротьби за право власності на «Соняшнику» проглядає особливо чітко. Наближається момент істини: хто кого?

Як це робиться

Банк & інвестор
У травні ц.р. АППБ «Аваль» відмовляється пролонгувати договір із ЗАТ «Соняшник» і вимагає повернення кредиту на суму 5 млн. грн.
Перекредитуватися не вдається, та й немає лиха без добра. Водночас перед «Соняшником» з’являється жаданий інвестор в образі Андрія Веревського — фактичного власника низки приватних фірм і консультанта відомої французької фірми «Луї Дрейфус». Інвестор пропонує керівництву підприємства сплатити борг перед банком в обмін на 40 відсотків акцій підприємства. З цієї хвилини в «Соняшника» і починає вислизати з-під ніг земля.
Інвестор & банк
ЗАТ оголошує скупку акцій із метою їх перепродажу фірмам А.Веревського. Однак, порушивши досягнуту домовленість про паритетність пакетів понад 40 відсотків акцій, А.Веревський зосереджує в себе 51 відсоток. У відповідь на обгрунтовану претензію адміністрації заводу А.Веревський погоджується продати «зайві» акції членам правління. Цього разу «Соняшнику» свої інтереси вдалося відстояти й акції відкупити. Але, повернувши акції 5.06.2000 р., Веревський 9.06.2000 р. передає їх у заставу в Укрсоцбанк терміном на один рік для отримання кредиту. Кредит же береться терміном на три місяці, а його сума — у дев’ять разів менша за вартість заставлених акцій. Напрочуд вдала операція для банку! У прискореному темпі полтавська дирекція Укрсоцбанку блокує акції, нові власники яких залишаються «з носом».
Впевнений, що володіє контрольним пакетом, Андрій Михайлович одразу ж висуває вимоги: повна зміна управління й абсолютний контроль над заводом. Він одразу приводить свого кандидата на пост голови правління ЗАТ — Вікторію Матковську, дружину начальника Полтавської міської податкової адміністрації.
У цьому випадку Київський районний суд м.Полтави захистив акціонерів «Соняшника» від партнерів. А наступним кроком із боку інвестора Веревського була відмова від виконання договірних зобов’язань і неповернення боргу на суму близько 300 тис. грн., попри рішення арбітражного суду Полтавської області від 13.10.2000 р.
Прокуратура проти «Соняшника». Акт перший
Дуже вчасно до боротьби за перерозподіл власності в ЗАТ «Соняшник» долучаються правоохоронні органи. Їхні дії випадково, але дуже тісно переплітаються з комерційними планами Веревського.
Наприклад, із серпня 2000 року починаються комплексні перевірки діяльності ЗАТ «Соняшник» силами УВС та Полтавської обласної прокуратури. Про їхні результати керівництво ЗАТ не інформують. Хоча, як стало відомо, у звітних документах Полтавської обласної прокуратури зазначено: «...тепер підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не передбачається, оскільки прийняття рішень для надання позичок, реалізації акцій товариства, надання кредитів, реорганізації товариства виключають кримінальну відповідальність осіб, які входять до його складу». На підприємстві повністю могли б із цим погодитися. Акти кількаразових попередніх перевірок контролюючих і правоохоронних органів свідчили, що керівництво ЗАТ «Соняшник» діє в інтересах колективу підприємства і регіону в цілому.
Генеральна прокуратура проти «Соняшника». Акт другий, незакінчений
На підставі досить безневинного висновку Генеральна прокуратура призначає повторну перевірку. Вона і зараз проводиться силами прокуратури Сумської області. Причина відкриття кримінальної справи стосовно посадових осіб підприємства якийсь час зберігається в таємниці. Однак відверто демонструється інтерес перевіряючих до даних реєстру власників акцій підприємства. Фінансово-господарська діяльність чомусь цікавить набагато менше.
Про хід і методи перевірки прокурорської групи, очолюваної старшим прокурором відділу нагляду за виконанням законів спеціального підрозділу з боротьби з організованою злочинністю прокуратури Сумської області, старшим радником юстиції Є.Багричем, у Полтаві збираються писати детективний роман. За законами цього жанру, тут проводилося масове вилучення документів, а також обшуки, допити причетних і непричетних — вдень і вночі, у вихідні й будні, будь-якої години доби.
Грізний перелік статей Кримінально-процесуального кодексу України, на який посилаються працівники прокуратури, часто не відповідає змісту вимог у виданих ними документах. Деякі постанови, складені на бланках Сумської прокуратури і підписані старшим радником юстиції Є.Багричем, скріплено печаткою Полтавської податкової міліції. Окремими листами (не постановами!) Є.Багрич втручається в діяльність реєстратора, аби зупинити будь-який рух акцій по реєстру. Так, один із документів від 14.11.2000 р. № 9149/19 наказує: «...на підставі статей 29, 66 Кримінально- процесуального кодексу України ПРОШУ (такий собі новий юридичний термін! — Авт.) — тимчасово припинити реєстрацію переходу права власності на акції в системі реєстру товариства «Соняшник».
Аналіз «прохань» Є.Багрича свідчить, що ст.29 КПК України стосується забезпечення компенсації збитків, завданих злочином (!), і виконання вироку в частині конфіскації майна обвинувачуваного. Ст.66 КПК України стосується збирання й надання доказів, але володіння акціями не є доказом скоєння злочину. Фактично прохання припинити рух акцій, що належать голові наглядової ради ЗАТ «Соняшник» Д.Пауку, є спробою безпідставно заарештувати його майно, тоді як керівник був свідком. Так, для початку без пред’явлення обвинувачень старший радник юстиції Є.Багрич обвинувачує Д.Паука у скоєнні злочину. Далі вноситься постанова про вилучення із системи реєстру акціонерів ЗАТ «Соняшник» в електронній формі. При цьому все той-таки старший радник юстиції пропонує скопіювати систему реєстру на дискету з метою її вилучення, а систему реєстру, що міститься в комп’ютері підприємства, — заархівувати і знищити(!). Адміністрація заводу відзначає в цьому випадку перевищення слідчою групою прокуратури Сумської області своїх повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», а також порушення законних прав власників, передбачених ст. ст. 48, 56, 57 Закону України «Про власність».
Акціонери «Соняшника» зверталися по захист до різних інстанцій, аж до найвищих, але переконалися, що батогом обуха не переб’єш.
Посилені пошуки будь-якого компромату на нинішнє керівництво ЗАТ, який би дозволив накласти арешт на майно (читай — акції), змушували просуватися до розв’язки прискореними темпами. Звідси й окремі огріхи в діях. Нарешті 15 грудня ц.р. Сумська обласна прокуратура висунула обвинувачення проти керівництва ЗАТ «Соняшник» в особі Д.Паука та Г.Тарана. Проти керівництва ЗАТ висувається обвинувачення за ст. 165 ч.2 і за ст. 148-5 ч.2 Кримінального кодексу України. Оскільки серйозних порушень, які підпадають під кримінальну відповідальність, так і не знайшли, основним мотивом обвинувачення стало те, що нібито рішення з надання позичок акціонерам і працівникам виробництва, а також фінансової допомоги на поворотній основі підприємствам, які співпрацюють із ЗАТ, приймалися під тиском Паука і Тарана, хоч і колегіально. Сьогодні в усі інстанції йдуть листи з сотнями підписів співробітників підприємства, котрі заперечують висунуті обвинувачення. Вони не відповідають фактичному розвитку подій, а також суперечать документам, на підставі яких відбувалися господарсько-фінансові операції.
Податкова адміністрація проти «Соняшника»
У діях перевіряючих органів неозброєним оком простежується наступність. І ось до ЗАТ «Соняшник» звертається Полтавська ДПА з посиланням на ст. 11 Закону «Про міліцію» (!) — надати вичерпну інформацію про акціонерів підприємства. У ЗАТ визнали вимогу податківців не зовсім коректною і такою, що перевищує повноваження. Про це Полтавській ДПА повідомили в письмовій формі. Характерно, що у відповідь отримали мовчанку — очевидно, як знак згоди. Запитання: то хто ж перший у черзі по реєстр акціонерів? — має кілька варіантів відповіді, але, вочевидь, одного й того самого адресата.
Інвестор & прокуратура
За діями працівників прокуратури незримо маячить тінь А.Веревського. Наявні в співробітників «Соняшника» факти за бажання легко підтвердити.
Під час прокурорської перевірки Андрій Михайлович неодноразово умовляє нетямущих керівників «Соняшника», щоб ті перестали нарешті чинити опір і передали йому контрольний пакет акцій, а також поступилися директорською посадою дружині податківця-начальника. А він би в обмін на взаєморозуміння негайно зателефонував у Київ, і всі перевірки відразу було б припинено. Андрій Михайлович так часто пропонує і чомусь постійно посилається на свої дружні зв’язки, що це стало предметом бурхливого обговорення не лише в ділових колах Полтави, а й у Києві.
Невідомо, чи пов’язане це прямо з прокуратурою, але друзів ми, дякувати Богові, вільні вибирати самі.

Феномен Андрія Веревського

У свої 26 років А.Веревський цілком міг би претендувати на титул «Людина року». Але він скромний і не прагне слави. Кілька років тому Андрія Михайловича вже призначали першим заступником генерального директора «Елеваторзернопрому» у Полтавській області. Це було напередодні парламентських виборів-98, коли його батько, Михайло Іванович, очолював передвиборний штаб одного з кандидатів. Талановита молода людина з середньою освітою дуже швидко розібралася в тонкощах зернового ринку і відкрила для себе запаморочливі перспективи в новій справі. Результатом його служби задля добробуту Батьківщини став повний контроль тільки в Полтавській області над десятком елеваторів. І тоді, звісно, прізвище Веревського на Полтавщині залунало особливо гордо. Повна інформація про власників зерна, майже повна монополія на його зберігання, першість у праві купівлі сприяють розвиткові бізнесу. Пан Веревський володіє при цьому правом першочергового відвантаження, безплатного зберігання власного зерна і плюс прибуток за відповідні послуги замовникам. А якщо додати до цього доступність будь-якого банківського кредиту під заставу акцій цих елеваторів і міцну дружбу з перспективними молодими керівниками з обласної дирекції Укрсоцбанку та Полтавської ДПА — це і є та сама рідкісна формула комерційного щастя, яке не всім дане.

Механізм пограбування імені Полтавської області

В основі механізму найстійкіша геометрична фігура — трикутник. Запорукою успіху є чітка взаємодія керівництва кількох регіональних структур. У нашому випадку це, по-перше, консультант відомої французької фірми «Луї Дрейфус» Андрій Веревський, фактичний власник ряду елеваторів та інших приватних фірм (ПП «Полтаваагропостач», ПП «Зерноекспорт», ПП «Зерноексім», ПП «Трансагроінвест», ПП «Зернотрейдінг»... ); по-друге — це керівник обласної дирекції Укрсоцбанку Юрій Шляховий; по-третє — начальник міської податкової адміністрації Андрій Матковський. Цей трикутник самодостатній: кредити — без обмежень, повернення ПДВ — безперешкодне, зернова інфраструктура — під каблуком.
Механізм запущено для того, щоб продавати зерно офшорним компаніям за демпінговими цінами. А з офшорних компаній товар, як відомо, іде за цінами світовими. Прибуток у таких випадках, хто не в курсі, осідає за кордоном. У принципі, цей простий механізм пограбування нашої країни працює безперервно.
Додаткове щастя в тому, що продаж офшорним компаніям — це експортна операція, і Полтавська ДПА під началом А.Матковського забезпечує А.Веревському швидке — та що там казати: термінове! — повернення ПДВ.
Цим колом — ходити б і ходити невтомно... Але зерно, особливо в неврожайні 1999—2000 роки, — стратегічний товар і перебуває під пильною увагою офіційних структур. Щоб максимально уникнути ризиків та забезпечити вічне процвітання своєму бізнесу, симбіоз перспективних молодих людей звертає увагу на ще прибутковіший ринок соняшнику. Тепер трикутникові конче потрібен «Соняшник». У розмові з автором пан Веревський зазначив, що кілька американських фірм та французька зацікавлені у співпраці з ним.
Принципово схема не змінюється, але стає, образно кажучи, багатовекторною. Тепер не лише зерно, а й соняшникова олія, а отже й відповідні кошти могли б викачуватися з регіону в інтересах горезвісного трикутника. Тож у разі перемоги прокуратури та пожежників над нинішнім «Соняшником» — це справа вже близького майбутнього.

Пролетарі — за Веревського

Так історично склалося, що Полтавщина належить до радикально червоного поясу. Тому в історію з «Соняшником» просто мусить червоною ниткою вплестися слід СПУ.
Річ у тім, що Веревський-батько, переконаний соціаліст, був довіреною особою О.Мороза під час парламентських та президентських виборів. Піднесення і розквіт кар’єри Веревського-сина також збігається з передвиборним періодом. Однак зараз Веревський-батько виведений із керівних органів СПУ, позбавлений посади секретаря обкому партії. Голова Центральної контрольної комісії Соцпартії Олексій Малиновський відповів, як на духу, що причиною розжалування Михайла Івановича з високих посад була певна неохайність... Тобто Веревський-батько чимось дуже соціалістам насолив.
Водночас Веревський-син, розв’язуючи «соняшникові» проблеми, активно використовує групу підтримки на чолі з вождем міської організації СПУ Петром Кравчуком. Перу останнього належать листи та заяви трудящих із підписами — на захист Веревського-молодшого і проти нинішнього керівництва ЗАТ. Петро Кравчук як щирий соціалістичний лідер активно мітингує і, в дусі чорного піару, випускає листівки проти опонентів А.Веревського, особисто розклеює незліченну їх кількість на заводі та в місті. Керівник же обласної організації СПУ Степан Бульба до Веревського ставиться непримиренно антагоністично.
Водночас вище керівництво СПУ категорично відмежовується від Веревських. У свою чергу, Андрій Веревський зрікається політики в цілому на користь бізнесу. І тільки Петро Кравчук чомусь нічого не зрікається і послідовно ім’ям СПУ відстоює інтереси молодого капіталіста.
Тому частина полтавського народу на роздоріжжі. Громадська думка щодо бізнесу популярного сімейства хитається між теорією квадрата (з урахуванням тієї самої політичної сили) і теорією трикутника.
Однак все змішалося в домі Веревських — хто кого використовує? Хто кого кинув? Хто на чому спекулює?
Тому шуканий квадрат видається темним або дуже затіненим. Деякі полтавські соціалісти навіть побоюються, що акцію «Україна без Кучми» перекриє альтернативна — «Соняшник» із Веревським».

«Незручний» партнер

А поки що нинішньому керівництву «Соняшника» світить в’язниця, тим паче що правдами і неправдами кримінальну справу вже відкрито. Ну не бачить його партнером А.Веревський...
До речі про Д.Паука, який поки що числиться в ЗАТ «Соняшник». Пропрацював на підприємстві майже двадцять років. Рівно десять років тому кинувся в палаючу котельну, аби запобігти аварії на підприємстві. Йому це вдалося і навіть вдалося потім після травм вижити. Могло злетіти в повітря у разі вибуху не менше трьох полтавських мікрорайонів. Поки що сили є і він продовжує працювати, як завжди, на знос, хоча здоров’я вже не те. Зараз лежить у лікарні, що робить його та «Соняшник» ще уразливішими.

Про роль пожежників на фондовому ринку

Силовики тим часом нарощують ресурс, націлений на повну поразку Д.Паука. Є в нас такі методи! У передноворічні дні пожежники вручили розпорядження про закриття оздоровчого комплексу «Ауріта» — акціонера «Соняшника», де працює дружина Д.Паука. У народі існує прикмета: якщо пішли пожежники, то справи вже геть кепські. І правда, слідом за акцією пожежників вийшла постанова про накладення арешту на майно Д.Паука. Схоже, різдвяні канікули по «Соняшнику» скасовуються.
Не відкриваючи Америки, слід зазначити, що залучення силовиків до перерозподілу власності таке ж природне, як поєднання війни і спорту. Найпоширеніший метод (хіба хтось ще не знає в столиці?): для того, щоб змінити статус підприємства та його неугодних господарів — чинного директора слід посадити до СІЗО або пропустити через судові процеси, а після завершення процедури «оновлення» цього ж директора, але вже як колишнього, можна відпускати на всі чотири сторони. У Полтаві багатьох цікавить питання: а яка роль пожежників, міліції, прокуратури, Генеральної прокуратури, а також міської податкової адміністрації, обласної дирекції Укрсоцбанку і, нарешті, власне в’язниці — в «оновленні» складу власників у ЗАТ «Соняшник»? Не виключено, що питання так і залишиться, однак схему експлуатують давно, і нині вона, як жива, у дії.
Колись нам доведеться в цьому зізнатися. А зізнавшись, погодитися, що, певне, керівництву названих структур і відомств ситуація непідконтрольна, а схемою в кожному окремому випадку володіє лише її безпосередній автор. І він не лише замовляє музику, а й істотно впливає на управління оркестром.
Якщо Веревський і Ко виграють «Соняшник», то нехитра версія набуде ще одного підтверд- ження. З чим ми будемо змушені всіх нас і привітати. Втіху, як завжди, можна шукати в старій добрій істині: закон є закон, скільки б його не порушували.

3 коментарі:

  1. У Веревського це не єдина рейдерська схема. Можна ще ось так зробити -
    http://www.poltava.pl.ua/news/21822
    http://www.poltava.pl.ua/news/13214
    Спочатку забираємо зерно, а тоді і всю фірму «Інтер-Агро».
    Навіть такого гіганта як «Нібулон» не побоялись кинути на бабки.

    ВідповістиВидалити
  2. Давайте разберем конфликт.
    Засланый "козачек" у себя на родине уже более года подписывал договора на аренду земли и за это получил кругленькую сумму. Руки не кому не выкручивал, кого "Подполковничим" авторитетом взял, а кого и подмазал, но результат показал.
    Сейчас кернел заключило договор на уборку урожая, хотят отбить дивиденты выданные ранее за подписанные договора. Урожай собрали все по немногу и всем это на руку.
    Прийдет пайщик до Дметренко за паем а ему говорят нечем давать и так чуть не посадили.
    Прийдет пайщик до Борсука за паем а ему говорят нечем давать большие расходы чуть не поубивали.
    В и тоге пострадали пайщики (земляки)подполковника , а господа всеравно в прибылях.
    Виновных нет.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Що планує Борсук не скажу, бо не знаю. А пайовики Дмитренка вже сьогодні одержують свій пай зерном. Видає всім кукурудзу, пшеницю, овес. Все по 1,5 грн. за кілограм. Хто хоче грошима одержить у терміни згідно договору оренди як і щороку. Орендна плата 7 відсотків вартості паю плюс індексація. А в “Дружбі-Новій”, в Кернелі, у Борсука більше платять? З такою рентабельністю виробництва яку дає Кернелу збирання чужого врожаю можна і 20 процентів за пай давать.

      Видалити