понеділок, 20 квітня 2015 р.

Адміністративно-територіальна реформа ліквідує українські села!



 Повсюди в Україні людям болить війна, у якій озвірілому російському агресору протистоять мужні українські воїни. А в тилу народну хвилю обурення викликали захмарні комунальні тарифи і, так звана, адміністративно-територіальна реформа.
І те й друге йде від мовби демократичної влади, яка декларує політику її децентралізації, тобто передачі більше повноважень місцевим громадам. А якщо повноважень, то й фінансів. Але за цими балачками – зовсім інші наміри: розігнати сільські ради, а кошти централізувати в столиці та по великих містах.

Така стратегія, в якій малі села перетворюються на «непотріб» — вщент може ліквідувати не лише саме українське село, а й знекровити всю Україну. І село у цьому не винне. Винні чиновники – депутати, урядовці, адміністратори, які давили і продовжують давити українських селян своїми недолугими економічними псевдореформами. Українські селяни вже знають, що таке горезвісні колективізація, розпаювання, медична реформа. Тепер їх нахиляють до розуміння нового явища – децентралізація. Що, панове, урядовці, ваші експерименти тривають?
У нашій владі чомусь все не так, як у цивілізованих країнах, до рівня розвитку яких ця ж влада прагне наблизитися. А тим часом українці, які мешкають в селі, у більшості випадків прагнуть вирватися із села. І це — результат діяльності влади. В Європі — все навпаки: там силою не змусиш селянина переїхати жити до Берліна, Парижа, Амстердама... Американські фермери також не горять бажанням жити десь у Нью-Йорку чи Вашингтоні лише через те, що на своїй фермі (яка значно менша за найменше українське село) вони вважають себе такими ж президентами, як і Обама у Білому домі. У них все своє: земля, гроші, техніка, закупівельники. Плюс — реальна підтримка держави. Фермери самі визначають свою долю, діяльність і відповідальність — в умовах реальної децентралізації, основи якої закладені давно й давно. Все відлагоджено до ідеалу. А в Україні вічно триває процес реформування — причому, згори, в якому головним суб'єктом є не люди, а чиновники.
Нещодавно ініційовані урядом зміни до Бюджетного кодексу України є  неконституційними і не мають жодного відношення до загальноприйнятих уявлень про децентралізацію. Бо така децентралізація не збагатила громади сіл, селищ, міст районного значення, а навпаки — позбавила основної частини їх же фінансових ресурсів. За таких умов більшість  громад перетворюються на забуту Богом «діру», представникам якої треба йти по світу з протягнутою рукою або прибиватися до іншого берега. За попередньої влади (а за нової все залишилося на тому ж рівні) села, селища, малі міста втратили найвагоміше джерело своїх доходів – податок на доходи фізичних осіб, який становить понад 70% надходжень до місцевих бюджетів. Тож фактично громадяни, які проживають і працюють на цих «позбавлених» територіях, сплачують податки для чужих кишень. А собі нічого не залишається – ні на школу, ні на дитячий садок, ні на клуб... То хто ж захоче жити та міцно пускати коріння у такому сучасному «децентралізованому кріпацтві»?
Україна, перебуваючи у складі СРСР, вже має сумний історичний досвід адміністративно-територіальних реформ, що здійснювалися із Зимового палацу у Санкт-Петербурзі та Кремля в Москві. На жаль, уряд уже незалежної України планує реформи у старому імперському стилі – згори і силою, прикриваючись законом про мовби добровільне об’єднання громад.
У цивілізованих країнах влада, перш ніж здійснювати подібні заходи, особливо у випадках, що стосуються меж територій, у першу чергу прислухається до думки низів – мешканців тих самих територій, проводить роз'яснювальну роботу, виносить питання на референдум... Іншими словами, воля народу повинна бути, за Конституцією, узаконена рішенням самого народу, а не розчерком пера якогось посадовця. Нині ж уряд, залишивши бюджети сіл на рівні періоду правління команди Азарова-Януковича, ні сіло ні впало, ініціював прийняття згаданого вище закону. Напевне, настав час вивісити над дверима сільських рад сучасне гасло: «Кріпаки всіх сільрад – об'єднуйтеся!».
У добровільному об'єднанні головне – бажання самої громади об'єднатися з іншою сільською громадою або селищем чи містом. І тут найважливіше: щоб всі були у рівних умовах. Щоб відбувалося справді демократичне ОБ'ЄДНАННЯ, а не насильницько-безвихідне ПРИЄДНАННЯ. Якщо приєднувати силою, то може статися так, що те село, яке влилося до більшого населеного пункту, перетвориться на суцільну безгрошову резервацію. Адже, замість колишнього сільського депутатського корпусу, відтепер лише один-два депутати  представлятимуть село у тій чи іншій громаді, де, звісно, кількісно переважатимуть представники міст і райцентрів. Отож, у новій раді сільські посланці будуть у меншості, не зможуть у повному обсязі захищати інтереси своїх сільських виборців, не впливатимуть на розподіл бюджетних коштів. А пропонована новоприйнятим законом посада старости – це як командир без штабу і зброї…
Саме тому треба вимагати від Уряду припинити шантажувати українських селян та обмежувати їхні права щодо вільного вибору. Адміністративно-територіальна реформа повинна здійснюватися на основі обґрунтованого, відкритого в обговоренні плану, погодженому з громадами і громадянами. Проведення місцевих референдумів повинно стати головною умовою для ухвалення таких рішень. Демократична влада мусить йти на діалог з громадами, а не діяти, як окупанти на чужих територіях.
До 15 липня влада прагне нашвидкоруч провести адміністративно-територіальне укрупнення сільських громад – і завершити процес сучасної колективізації. Тихо, закрито, сумнівно, без дискусій, дебатів, контраргументів...

Нам треба робити все можливе, щоб припинити тиск на сільські громади з боку вищих посадовців, добиватися того, щоб на місцях залишалося не 25% податку від доходів фізичних осіб, а всі 100%. Щоб сільським громадам діставався прогнозований 1% від валу надрових видобутків, а не якась там частина благодійного внеску з боку монополістів. Щоб сільським радам було повернуто право реєстрації оренди земельних часток (паїв). Щоб сільські ради мали можливість перереєстрації спадщини своїх мешканців. Щоб сільські ради, а не лише якийсь держкомземівський чиновник, мали право розпоряджатися всією землею у межах своїх територій. Оце шлях до фінансового зміцнення громад, сільських рад, а не чергова колективізація! Оце справжня децентралізація, якої вимагав Майдан! Влада ж  пропонує, по суті, ліквідацію не просто сільрад – українського села. Не допустимо ж цього!

3 коментарі:

  1. За децентралізацію в Україні відповідає Володимир Гройсман. У неділю, 12 квітня, в інтерв'ю телеканалам він зробив сенсаційну заяву — обласних адміністрацій не буде, не менше 50 відсотків грошей залишатиметься на місцях, головним в області буде той, кого оберуть люди. Зміни до Конституції внесуть не пізніше жовтня 2015 року. У жовтні будуть місцеві вибори.
    І показують по телевізору, як він ходить по Вінниці, де був мером, розповідає про тамошні дива. Тут і пригадалося не в тему: "Відповідальним за колективізацію в Україні буде Лазар Каганович".

    ВідповістиВидалити
  2. 18 червня у Гнідинцях був схід села з питання об’єднання з Варвою. Всі присутні в залі проголосували проти такого "блага". Зібрано біль ніж 500 підписів односельців. Люди розуміють які "переваги" їм дасть таке об’єднання. На сході також були присутні депутати районної ради та сільські голови, які теж були проти такої реформи. Люди їх підтримали, а виступ депутата районної ради був нагороджений оплесками.
    Були піддані нищівній критиці депутати обласної ради.
    Тож чи прислухаються чинуші до бажання людей - побачимо.

    На сході були присутні районна газета, районне радіо та ТРК "Оріон".

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Шановний, якщо є така нагода, прошу вислати сканкопію (фото) рішення / звернення / листа / ... стосовно питання об'єднання с Гнідинці з Варвою, для висвітлення інформації окремою новиною. Контактний e-mail: varva.news@gmail.com

      Видалити