свято Бога Рода

23 грудня * — свято Бога Рода.

Наступний день після Різдва. Відвідують своїх рідних та близьких, пригощають пирогами, пивом і медом. Головні побажання цих Родових свят: “Хай все добре народжується!”
Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі – найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині Долю. Род – один із Богів, який залишався у пам’яті народу найдовше. Його статуї, заховані у хащах і високих горах від християнських фанатиків, вшановувалися небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.

Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємничий зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню — зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви (язичницькі священики) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю’.

Родові і Рожаннцям. як найріднішим Богам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Цe були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви – куті, па Різдво, батько кидає першу ложку вгору у святий куток — Покуть або під стелю. Цей звичай побутує і нині в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаннцям, яке в давнину здійснював Волхв або жрець. Батько родини ототожнюється зі служителем культу.

Свята на честь Рода і Рожаниць відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви. Так, у Софії Київській* в перші роки її існування, збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята. Пізніше попівство ці відправи суворо заборонило.

Найдавніші зображення Рода і Рожаниць знаходять археологи – це невеличкі скульптурки, які, вірогідно, мала кожна сім’я. Збереглися вони також і на вишиваних рушниках. Це широковідомі мотиви Дерева Життя (Дерева Роду), стилізовані зображення Великої Богині тощо. Деякі етнографічні матеріали зберігають ще в XX ст. зображення родовідного дерева на дверях хат: імена чоловіків писані па листках цього дерева, а імена жінок — на квітах. Якщо людина вмирала, біля її імені малювался хрестик, а коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку з листочком або квіткою. Пізніше уявлення про Рода були перенесені на хатнього Домовика, який, за повір’ями, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха Бронзи), в той час, як Рожаниці, що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці – Богині плодючості — виникли у наших Предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари близнюків, що вважаюся ознакою найвищої родючості і святості. В народі й нині близнюків вважають священними, або принаймні таємничими знаками Богів. Рожаниці (мати Лада і дочка Леля) в народі ототожнювалися із сузір’ями Великої та Малої Ведмедиць. Род — духовна енергія Пращурів. Він єднає усі покоління: померлих Пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні, ще ненароджені, гілки родів, тобто є зміцнюючим ядром народу (нації) – зв’язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє.

Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (це випадає на 22—23 грудня). У цей день також поминають померлих і вшановують старших родичів та “родителів” (батька і матір, тобто тих, хто народив).Волхви здійснюють “рождественноє волшеніє”, що означає віщувати за зірками майбутнє родів — “родословіє”. В давнішу наші Пращури читали “Рожденник – книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців”, тобто за давніми “волшебними” книгами віщували дитині долю. Такі віщування називалися ще “звіздочотіє”, “звіздословіє”, або “звіздозаконіє”. Християни довго і безуспішно боролися із вірою в Рода і Рожаниць. Так, у Кормчій книзі 1284 р. внесено правило № 61 від 6-го Вселенського собору, яке наказує суворо карати тих, “іже в получаї вірують і в родословіє, рікше в Рожаницю”. Тут слово получаї означає “доля, рок, сліпий випадок”‘. Колись побутувало багато імен, похідних від імені Рода: Родак, Родан, Родик, Родко, Родимир, Родислав, Родобог — так називали дітей, які народились на Свято Роду

Продовження Роду — головне призначення людини на Землі. Існували спеціальні молитви про продовження Роду. Для цього зверталися до Дажбога (ідеального, духовного початку) і до Велеса (матеріального, тілесного). Із Родом пов’язана також Ясна — Богиня жіночої плідності, тотожна Рожаниці. Вона, як і Доля-Стріча, пряде нитку нового життя. Про продовження Роду молили також Сварога, який є першоджерелом всього сущого: “Спершу Сварога Пращури молили, де Роду Рожениць було джерело, препросили і тоді бо кришили хліб наш” (Велесова Книга, дошка 15-Л). Про обряд принесення хліба в жертву Роду і Рожаннцям повідомляють також і християнські “Поученія” проти язичництва: “короваї їм молять”, “трапезу ставлять” біля води, на річках, біля джерел. Слов’янські Рожаниці близькі до грецької Артеміди — покровительки дітонародження і породіль. Ведмедиця, яка супроводжує Артеміду, очевидно, ототожнюється із сузір’ям Великої Ведмедиці. Вона була також відома і в західних слов’ян. На горі Слєнжі, в Польщі, й до сьогодні стоїть кам’яна статуя Ведмедиці зі священним крижем на грудях, яку датують VII—IV ст. до н.ч..

Родові Божества, як правило, найдовше живуть у нам’яті народу. Род тотожний із Богом Отцем – Сварогом, який оберігає наш український народ.