Зимове сонцестояння

 19—23 грудня — зимове сонцестояння, довгота дня — 8 годин.
Зимове сонцестояння відбувається в той момент, коли нахил осі обертання Землі в напрямку від Сонця стає найбільшим. Максимальний кут нахилу земної осі відносно Сонця під час сонцестояння становить 23 26 ‘.
Більш очевидно для мешканців високих широт те, що зимове сонцестояння припадає на самий короткий день і найдовшу ніч у році, коли висота підйому сонця на небосхилі є найнижчою.  Оскільки зимове сонцестояння триває тільки короткий момент часу, то для дня, коли це відбувається, використовують інші назви, наприклад: “середина зими”, “найдовша ніч” або “перший день зими”.

Сезонне значення зимового сонцестояння полягає в повороті від поступового подовження ночі і скорочення дня до зворотного напрямку. В залежності від зсуву календаря, зимове сонцестояння відбувається 21 або 22 грудня в Північній півкулі і 20 або 21 червня в Південній півкулі.

У різних культурах тлумачення цієї події варіювалася по-різному, але у більшості народів воно розцінювалося як відродження, в цей час влаштовувалися свята, фестивалі, зустрічі, ритуали та інші урочистості.

У 46 році до н. е.. Юлій Цезар у своєму юліанському календарі встановив для Європи 25 грудня як дату зимового сонцестояння ( лат. Bruma). Відтоді за рахунок різниці між календарним роком (365.2500 днів) і тропічним роком (~ 365.2421897 днів) стався зсув фактичного астрономічного сонцестояння приблизно на три дні за кожні чотири століття, досягнувши в XVI столітті дати 12 грудня. У 1582 році Папа Григорій XIII вирішив відновити точну відповідність між сезонами і цивільним роком, але при цьому він посилався не на епоху римського імператора, а на Нікейський собор 325 року, період становлення основних християнських свят. Таким чином, Папа анулював 10-денну помилку, накопичену за період з IV по XVI століття, але не врахував 3 дні,  які набігли між I і IV століттями нашої ери. Ці коригування календаря зрушили зимове сонцестояння в північній півкулі приблизно до 22 грудня. До цих пір в григоріанському календарі сонцестояння коливається на один або два дні, а в довгостроковій перспективі може додатково статися зсув на один день за кожні 3000 років.

Сонцестояння, було особливим моментом річного циклу, можливо, навіть за часів неоліту. Астрономічні події, які з давніх часів управляли спарюванням тварин, посівом сільськогосподарських культур та заготівлею зимових запасів до наступного врожаю, показують, як виникли різні культурні міфи та традиції. Про це свідчить планування археологічних пам’яток пізнього неоліту і бронзового століття, таких як Стоунхендж у Великобританії і Ньюгрейндж в Ірландії. Основні осі обох цих пам’яток були ретельно вирівняні по зоровій лінії, що вказує схід сонця в день зимового сонцестояння (Ньюгрейндж) та захід сонця в день зимового сонцестояння (Стоунхендж). Відносно Стоунхенджа значним є той факт, що Великий Триліт повернутий назовні від центру пам’ятника, тобто пласка лицьова його частина звернена до середини зими за Сонцем.

Зимове сонцестояння було надзвичайно важливим в житті первісної общини, оскільки люди не були впевнені в тому, що вони добре підготувалися до зими протягом попередніх дев’яти місяців, і що вони зможуть пережити цю зиму. Голод був поширеним явищем в зимовий період, з січня по квітень, цей відрізок року відомий як голодні місяці. У помірному кліматі фестиваль середини зими був останнім святом перед початком важкого зимового періоду. Велика частина худоби в цей час забивалася, оскільки її не було чим годувати протягом зими, тому час зимового сонцестояння був єдиним періодом року, коли найбільше споживалося свіжого м’яса. У цей час більша частина вина і пива, зробленого протягом теплої пори року, доходила нарешті до готовності, і його можна було пити. Свята проводилися не тільки безпосередньо в цей день, вони починається опівночі або на світанку, а найчастіше напередодні.

Оскільки зимове сонцестояння є поворотною подією в присутності Сонця на небі, воно дало привід для повсюдного виникнення концепції народження або відродження богів. У культурах багатьох народів на основі зимового сонцестояння засновано циклічні календарі, дозвільний рік, що відроджується, символ “нових починань”. У грецькій міфології  в ці дні Аїду дозволялося сходити на гору Олімп (його царством був підземний світ, і в будь який інший час йому не належало звідти виходити).

Схід сонця в Стоунхенджі в день зимового сонцестояння.

Любителями складно прямо спостерігати сонцестояння, тому що сонце рухається до точки сонцестояння досить повільно, так що важко визначити його конкретний день, не кажучи вже про його миті. Знання про час походження події тільки недавно стало можливим аж до майже миті завдяки точному відстеженню астрономічних даних. Фактичний момент сонцестояння неможливо виявити за визначенням (не можна помітити, що об’єкт перестав рухатися, можна тільки констатувати, що в поточному вимірі об’єкт не змінив положення в порівнянні з попереднім виміром, або зрушився в протилежному напрямку). Крім того, щоб визначити подію з точністю до одного дня, треба вміти спостерігати зміни по азимуту і висоті менше 1/60 кутового діаметра Сонця. Аналогічне визначення з точністю до двох днів легше, воно вимагає похибки спостереження всього близько 1/16 кутового діаметра Сонця. Таким чином, більшість спостережень констатує день сонцестояння, а не його мить. Часто це робиться шляхом спостереження за сходом і заходом сонця, за допомогою астрономічно вивіреного інструменту, який забезпечує проходження променя світла в певну точку саме в потрібний момент часу.