Самодєржавіє чи Самоврядування?!

 Ось майже вже два роки ми всі разом, тобто вся Україна, стоїмо перед світоглядним вибором: чи ми раз  і назавжди розірвемо оті совєцькі, московські, рабські кайдани; чи припинемо існування як країна та нація. Тобто, маємо лише два шляхи виходу з теперішньої ситуації: або народ, українське суспільство зорганізується та зламає систему, або система, яка доїдає сама себе, придавить всіх нас своєю масою. І найактивніша частина суспільства вже два роки веде свою боротьбу з тією системою, спочатку на Майдані, а потім одні на війні, інші волонтерами, треті продовжуючи боротьбу в глибокому тилу.

          Безліч експертів, політиків та журналістів втомилися повторювати, що Україна зараз являє собою таку собі феодальну державу, яку розділили між собою групи феодалів, яких очолює, чи влаштовує, сюзерен – президент, як головний феодал країни. А ми всі такий собі підножний корм. І так вся територія поділена між такими собі васалами, більшенькими чи меншенькими феодальчиками, які тільки і вміють дєрєбанить коритце, чи більшеньке, чи меншеньке. Так ми собі живемо, як ті мушки …, як казав класік, а час іде, розвинуті країни турбуються екологією, якістю та безпекою життя; досліджують Марс, Плутон, запускають термоядерний реактор, а ми собі думаємо, а як нам, взагалі, вижити.

         І все б добре для феодалів, і владу захопили, і ЗМІ контролюють, які пишуть тільки те, що треба, і стадо відносно слухняне та спокійне, і наче все добре, та тільки корито пустіє, от де біда. І якщо ви чуєте десь у ЗМІ як той чи інший феодал верещить, що десь там щось не так, десь якийсь поганий корбан чи мосійчук вкрали у трудового народу кошти та порушили закони, знайте – корито пустіє, і тільки це може турбувати феодалів. А якщо, дивись ці горе можновладці пищать, що якщо вони кинуть владу та підуть, то пропаде Україна, чи наприклад Варва, значить відчувають кінець себе та всієї системи. І особисто для мене не важливо чи це заявляє Яценюк на фоні всієї країни, чи це Саверська на фоні Варви. Обидва випадки мають все ту ж природу – феодали втрачають владу, і лякають останнім козирем – якщо я піду то буде кінець світу.

        І саме в цей момент постає питання, а що нам – суспільству потрібно? Ми хочемо і далі покладаючись на наших феодалів віддавати їм у розпорядження наше життя та нашу долю, чи можливо ми почнемо брати відповідальність за своє життя та долю хоч трохи на себе?

       Якщо ми подивимось на розвинуті країни Європи, то чим більше та чи інша країна розвиненіша чим вищий рівень життя в тій чи іншій країні, тим сильніше там суспільство, тим більше розвинуте самоврядування. Точніше, саме, активність суспільства є причиною того розвитку. Сильні громади є запорукою сильної держави. І якщо ми подивимося на історію розвинутих країн Європи, які теж колись давно жили у феодалізмі, то вже починаючи із 13 століття формується ціла система самоврядування, та юридичної незалежності від феодалів, потім народжуються перші республіки, і доволі значна частина суспільства починає брати безпосередню участь в житті громади та країни. Коли феодали в Європі відчули повний занепад системи, творцями, якої вони були, вони надали право голосу та участі в суспільних процесах, спочатку міщанам, а потім вже і селянам, що б всі верстви населення змогли брати участь в житті народу, а також несли і відповідальність за ту участь чи відмову від участі.

       А ми українці починаючи із хоч якихось відомих часів з невеличкою перервою на Хмельниччину  та Гетьманат Скоропадського весь час хочемо віддати свою долю в руки казна кого. І останніми хто вершив нашу долю були москалі, більше як 350 років. І не суть важливо що то було – імперія, союз, чи теперішня псевдо незалежність. Московство, азійство сидить в нас в головах. Ми так хочемо доброго царя, який би все за нас зробив, і так, тільки пальцем повівши. Яскравий приклад вибори Порошенка, тільки він, немає кого вибирати, знає англійську, добре бреше, і стільки всього, і війна за тиждень, і тисяча гривень за день війни для солдата і долар не більше ніж по 10 гривень. І що отримали? Як там долар? Як взагалі життя? Це при тому що Януковича вже немає, а гроші все одно десь пропадають, а війна все йде, а солдату шишь.

       Те ж саме і на місцях, і в нас у Варві. Коли обирали Саверську, тільки і балачок було, а більше нікого, а кого ж як не її, а вона така ж, що хоч до рани прикладай. Результат – відсутність грошей в бюджеті, безліч обіцянок, брехня, недостатнє фінансування дитсадків, постійні проблеми з комунальним підприємством, мільйонні вливання не здешевили ні послуги, ні дали прибутку до місцевого бюджету, корупція. А тут і взагалі заява про складання повноважень через два місяці після виборів. А для чого було обиратися??? Зараз ходить по Варві байка, що селищному голові заважають депутати. Чим заважають? Що вони роблять, конкретно??? Якщо Саверська стільки всього наробила, якщо вона така всесильна, то знову ж наступне питання, а що їй зараз заважає бути всесильною?

        Але більшість людей, які так переймаються тяжкою долею селищного голови, навіть, не розуміють про що йде мова, не розуміють суті питання та суті самого місцевого самоврядування. І повертаючись до феодалізму, варто запитати себе, чому європейці відмовилися від нього та виграли від того. Перш за все, і найосновніше, якщо одна людина обтяжена владою, та й ще захоплена нею та собою, починає вершити долю значної кількості людей, вона починає захоплюватися, заграватися, забуватися для чого та влада потрібна. І здорове суспільство народжує суспільну дискусію та інші відмінні від феодалізму форми прийняття рішень. І саме тому представницьким органом територіальної громади, тобто всіх нас є селищна рада. Не селищний голова, ні начальник, ні губернатор, ні президент. Селищний голова є посадовою особою, в якої є свої конкретні повноваження визначені законами, а в селищної ради свої. І саме рада приймає та вирішує всі основні питання, є таким собі місцевим законодавчим органом. Вся народна мудрість нам говорить за самоврядування: одна голова добре, а дві краще; гуртом і батька легше бити; тобто, саме колективне вирішення питань є основою самоврядування. Не хотєлкі однієї особи, яка марить самодєржавієм, повинні стояти в основі нашого життя, а суспільна дискусія та суспільна праця і прийняття рішень в раді, де радяться, а потім приймають рішення.

        Так от варвинчани, що Вам потрібно, самодєржавіє чи самоврядування; добрий цар, який вас оббере до нитки, чи можливо ви зважитеся самі хоч на щось?

       Безперечно теперішній склад селищної ради найпотужніший за останні 10-15 років, як за персональним складом, так і професійним рівнем. І головне – це бажання в депутатському корпусі до якісних змін в селищі та до відкритості влади. Сформовані комісії з перших днів влилися в роботу, причому всі чотири. Це при тому, що наприклад в попередньому скликанні, працювало тільки дві: земельна та бюджетна. І головне це те, що більшість депутатів розуміють, що просто так голосувати, якби за щось, вони не будуть. Вибір громади на крайніх місцевих виборах дає шанс раз і на завжди позбутися кулуарності прийняття рішень, створити прозорий механізм використання бюджетних коштів, зробити прозорою роботу комунального підприємства, і ці заяви від депутатів вже прозвучали і почали втілюватися в життя. І можливо саме це є таким страшним для селищного голови, можливо одна думка, що вже завтра вся Варва буде знати, як саме все робилося раніше, де поділися ті 12-15 мільйонів гривень щороку з 2012 до 2015 року включно, чому в нас постійно збиткове комунальне підприємство та інше. А те, що всі незаконні дії Саверської-Лихошви стануть в найближчому майбутньому відомі я навіть не сумніваюся. Суспільство вимагає прозорості та відкритості – почитайте рішення Апеляційного суду Чернігівської області у справі №731/598/15п і все стане зрозумілим.

17.01.2016

Депутат Варвинськоїселищної ради Павленко Д.В.