четвер, 8 березня 2012 р.

9 березня - день народження Т.Г. Шевченко

                                                            Якби ви вчились так як треба,
То й мудрість би була своя,
                                               А то залізете на небо:
«І  ми не ми, і я не я,
            І все те бачив і все знаю
   Нема ні пекла , ані раю
                            Нема і Бога, тільки я!
              Та куций німець вузлуватий,
А більш нікого!..»



Зі Святом й світлим днем вітаю вас Українці. Звичайно, як би не прикро це було, але більшість скаже, що свято було вчора, а сьогодні тільки голова болить. Тим панам потрібно звернутися до епіграфа.

Шевченко як завжди влучний й актуальний, навіть з приводу святкування свого дня народження. Й та актуальність тотальна. Сучасне суспільство, в основній своїй масі,  навіть й не згадує про цю знаменну дату, а решта, такі як працівники культури, журналісти, педагоги тощо, хоч й згадують, але в основному для галочки, бо так треба.
За всі ці роки вдаваної незалежності жоден хрін рогатий ( маю на увазі можновладців ), навіть не обмовився, а запропонувати тим паче, про визнання й затвердження цієї дати, як національного свята в офіційному календарі. А куций німець (чужинець, чужий)  вузлуватий розповідає як треба жити, які свята святкувати. Живемо на «своїй чужій землі», «чорніші чорної землі» , «село неначе почорніло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть…». Які ще слова свого Пророка вам потрібні, щоб прозріти!?
За Тараса написано й сказано багато, є багато біографів та біографій. Але ця справа як і багато інших розгортаються під пильним та чуйним керівництвом, яке й виставляє гриф офіційний. Шукач Істини та Правди не знайде ні в якій офіційній біографії те, чого шукатиме, тобто ключ до розуміння Кобзаря, його творчості, його особистості. Нам ще зі школи починають подавати все так, щоб це нас якомога менше цікавило, потім технікум чи ВУЗ, потім доросле життя й відповідна поведінка держави та суспільства. В контексті розуміння Шевченка всі ці інституції рухаються в одному напрямку – відвороту від правди, приховування її, й повне забуття.
Не буду зараз щось переповідати про Тараса, бо сам ще в пошуках того ключа та розуміння, пропоную звернутися до великих Українців, які не отримали гриф офіційний, хоча це їм й не потрібно, але відчули Кобзаря у великій мірі. Одним з них, вважаю, був Дмитро Донцов, що й відображено в його праці «Незримі скрижалі Кобзаря»: « … Волхв, віщун, пророк? Таким він був в очах тих, що приставали з ним, і – в своїх власних, і в творах своїх. Таким бачили його його приятелі з-поміж решток патріотичного-настроєного «панства козацького» (за його виразом), князь Рєпнін, княжна Варвара, граф Капніст та інші; таким бачили його, хоч пізніше, «коли прийшли гонєнія», деякі від нього відійшли  - «братчики» кирило-методіївські, почувши в його поезії «звук труби Архангельської», а над чолом – «полум’яний язик» зуздрівши, знайомі москалі бачили іноді Шевченка в страшнім унесенню,  а тоді – «очі його просто палали, він скидався на пророка». І навіть жандарми московські бачили в його поезіях безмежне зухвальство.
Інші свідчили про нього: «коли сперечався, то хвилювався, але в унесенню його не було ні злоби, ні пихи, був лише святий вогонь почуття правди і справедливості… В хвилини великого душевного схвилювання міг відштовхнути хоч кого виявом своєї загарливої ненависти» до всього, що йому нагадувало пониження і уярмлення людини і його нації – чи то було кріпацтво, чи спір про чорних більшовиків – Петра та Катерину…»
Це Дмитро Донцов – потужний,  пристрасний майстер слова. Але ще глибшого пізнання досяг Професор Володимир Шаян: « Як лицар святої борні за правду підноситься Шевченко до пророчих висот святости і до таких висот героїчного напруження святої волі здійснювати цю правду у світі, до яких не підноситься ні Шекспір, ні Гете, ні Гюго.
Панове критики, ви хочете, щоб українська література пленталася вічно у хвості наслідування чужих літератур, щоб ниділа у хвості сприймання чужих норм цінностей.
              Панове критики ми маємо велику літературу, хоч ви про це не знаєте і нарід не може довідатись від вас цієї основної правди.
             Українська ідеологія – отже і цілий нарід ще не усвідомили собі повністю своєї сутности і своїх норм цінностей.
            Ми маємо не тільки велику літературу , але й велику філософію, велику політичну програму, велику всесвітню місію.
           Але ми ще не навчилися шукати основної нашої мудрості в нашій історії, в наших пророків, у глибинах Духа Народу в довгій черзі його історичних втілень.
           Про Шевченка говоримо, як про пророка, на шевченківських концертах у «Просвітах». Легковажно вимовляємо це слово пророк. Воно ж зобов’язує нас до віри в нього і до послуху його правдам.»
          Цей уривок взято зі студії  В.Шаяна  «Основна сила творчості Шевченка», але все-таки основним є не слова та думки про Кобзаря, а саме він сам та його потужний, таємний та незримий світ , його треба споживати щодня , «… та читайте од слова до слова, не минайте ані титли,  ніже тії коми, все розберіть, та й спитайте тоді себе: що ми?..».
           Й на останок,  вважаю,  що треба звернути увагу на окремі твори, хоч Шевченка треба сприймати повністю, але ж:

На вічну пам'ять Котляревському
Перебендя
До Основяненка
Гайдамаки
Розрита могила
Не завидуй багатому
І мертвим і живим , і ненародженим землякам моїм в Україні й не в Україні моє дружнє послання
За що ми любимо Богдана?
Швачка
Як-би то ти Богдане п’яний …
Марія
Світе ясний, світе тихий
Ликері
Не нарікаю я на Бога

Й ще раз вітаю всіх зі Світлим Святом!


                                                                                                                                                             М. Русич

1 коментар: