Я на сторожі коло їх
Поставлю
слово. І пониче,
Неначе
стоптана трава,
І думка ваша
і слова —
Неначе
срібло куте, бите
І семикрати
перелите
Огнем в
горнилі, словеса
Твої, о
Господи, такії.
Розкинь же
їх, твої святиє,
По всій землі.
І чудесам
Твоїм
увірують на світі
Твої малі
убогі діти!
Розгортання Української Національної Революції
саме в переддень шевченківського ювілею, 200 річчя з дня народження, окремий
раз показує нам символічність постаті Кобзаря. Навіть сучасна московська
агресія є ще одним доказом цієї символічності. Адже величезний доробок Шевченка
стосується саме нашого північно-східного сусіда, й для тих хто знайомий з його
творчістю, не є чимось дивним теперішня московська агресія:
За що ми любимо
Богдана?
За те, що
москалі його забули,
У дурні німчики
обули
Великомудрого
гетьмана.
Та
хай їм біс тим москалям, сьогодні варто говорити перш за все про себе, тобто
про нас українців. Яке місце Кобзар займає в наших думках та нашому житті?
На мою думку Шевченко був тією постаттю, що
вчинила цілий соціальний зсув, трансформацію суспільства, й не тільки серед кріпаків,
із середовища яких він вийшов, а в усьому українському суспільстві. Тільки «розрив
шаблону» може протистояти тотальній брехні та зомбуванню. Саме такими було і
життя Тараса й його слово. Такі трансформації тривали й після смерті Кобзаря.
Пробудження Української нації з кількасот літнього летаргічного сну було
зумовлено безпосередньо Шевченковим словом. На цьому ґрунті почали з’являтися
системні утворення, які й заклали підвалини до Українського пробудження та
подальшої революції ще в кінці 19-го століття. Насамперед це Братство Тарасівців. Спочатку таємне
товариство кількох учасників, яке потім набуло всеукраїнського масштабу.
Наступним системним елементом будівництва Українського суспільства була поява
Товариства «Просвіта ім. Тараса Шевченка». В Галичині Просвіта заснована ще в 1868
році й мала поступове розширення та розвиток. На Наддніпрянщині перший осередок
Просвіти було засновано в Чернігові 27 грудня 1906 року, але вже в 1911
припинила своє існування через переслідування. Українська Революція 1917 року
сприяла відродженню та розвитку Просвіти. Станом на 1920 рік в Полтавській
губернії налічується 918 осередків товариства Просвіти. Ця цифра насправді
вражає. Ми можемо зрозуміти наскільки Просвіта, що символізувала втілення
Шевченкового слова, сприймалася народом, й відображала прагнення до перш за все
культурного та інтелектуального розвитку суспільства. У Полтавській губернії
налічувалося 4518 населених пунктів, відповідно в кожному п’ятому була
Просвіта. Діяльність Просвіт на теренах Полтавщини, куди входила і Варвинщина
практично не досліджено. Деякі відомості насправді існують, існує інформація
про діяльність великих осередків. Це і друк українських книг, і проведення
відповідних заходів просвітнього характеру. Але найцікавішим, як на мене,
явищем існування Просвіт, й мабуть найбільш символічним в поєднанні цього явища
з постаттю Шевченка, є єднання громад навколо місцевих Просвіт. Зокрема це
добре видно на товариствах на місцевому рівні, й зокрема на Варвинщині.
Одним з моментів пишання тієї чи іншої
місцевості в Україні – є перебування Тараса Шевченка в тому чи іншому селі,
містечку чи місті. Відомостей, що Кобзар був на Варвинщині немає, багато хто
хоче відшукати ті випадки й прив’язати життя Шевченка й до нашої Малої
Батьківщини. Але важливішою є не фізична присутність Тараса там чи інде, а саме
присутність символічна, ідейна.
Особисто для мене було аксіомою
відсутність Просвіти у Варві та на Варвинщині. Але нещодавно мені на очі
потрапила праця нашого земляка Григорія Греченка «Репресовані освітяни Чернігівщини».
Це збірка статей про знищення інтелектуальної еліти Чернігівщини протягом 30-х
років 20-го століття. І в цій праці в статті «Нащадок козацького роду»
переповідаючи про трагічну долю освітянина Дмитра Нагнойного, автор наводить
цілий перелік варвинчан та об’єднує їх всіх в місцевий осередок Просвіти. Я
наведу тут уривок з цієї статті:
«1918 рік. Учасник створення і діяльності в
селі Світличному товариства "Просвіти", керівник драматичного гуртка.
Головою "Просвіти" тоді був Герасименко
Антон Максимович, вчитель за професією. Серед сільських активістів
товариства знаходимо: дружину голови - Ганну
Степанівну і Макаренко Ганну, Сидоренка Данила і Ляха Пилипа, Чвира Григорія
то інших ентузіастів-подвижників…» Тут, я нагадаю, йде мова про
варвинчанина Дмитра Миколайовича
Нагнойного, та про його життєвий шлях.
«"Просвіта"
(за даними справи) ставила завданням групувати навколо себе населення, яке б
вело агітацію проти більшовиків, за створення незалежної України. Засоби:
проведення зборів, читання лекцій, доповідей, постановка п'єс націоналістичного
характеру, створення релігійних громад Української Автокефальної Православної
Церкви (УАПЦ), пропаганда українських патріотичних пісень.
-
1923 рік. Прихильник і активний учасник курсу українізації, в тому числі один
із членів ініціативної групи УАПЦ в селі Варві. Серед його однодумців були: Сабалдин Кузьма Олексійович, Чеберда Костянтин Опанасович,
Матрос Олексій Антонович, Федченко Михайло Олександрович, Саверський Іван
Григорович - вчителі; Старенченко Матвій Гаврилович - службовець райбанку, Пуць
Михайло Гнатович, Завгородній Яків Іванович, Здоровець Максим Петрович,
Пшеничний Опанас Петрович, Божко Федір та інші.
Заслуженим
авторитетом користувалось товариство "Просвіта" і в самій Варві.
Серед його однодумців були:
Іваненко Лаврентій
(Лаврін) Прокопович, Цицура Василь Михайлович, Іванюк Іван Якович, Кривуца
Килина Кіндратівна, Бурдуля Петро Антонович, Чудновець Іван Пилипович - всі
вчителі; Бурляй Андрій Іванович, Бурляй Іван Лукич, Бурляй Єфрем Маркович та
багато інших. Всі вони любили репертуар хору "Просвіти", яким керував
Завгородній Яків Іванович, o особливо "Ще не вмерла Україна",
"Хай поможе святий Юрій козакам на славу" та інші.
Першим організатором "петлюрівської
"Просвіти" в с. Варві (так в справі значиться) був Шапоренко Петро Сидорович, 1884 року народження
(с.Кулишівка Варвинського району), який виступав за самостійну Україну,
"петлюрівський брилик", як тоді їх називала біднота.»
Безперечно для переважної більшості
мешканців Варви прізвища згадані в цій цитаті ні про що не говорять, як вони не
говорили нічого й мені буквально кілька місяців тому. Навпаки зараз я чітко
усвідомлюю, що ці люди згадані в цьому фрагменті статті являли станом на першу
чверть 20-го століття еліту Варви. Так саме еліту, це були високоосвічені люди,
нащадки перших осіб Варви та Варвинщини, люди які своєю життєвою позицією та
своєю справою створювали навколо себе культурне середовище й сприяли розвитку
громади насамперед духовно. Це плеяда вчителів, це учасники драматичного
гуртка, це учасники хору. Така собі
творча тусовка. Нажаль, будь яких відомостей про діяльність Просвіти у Варві
практично немає. Але працюючи над створенням альбому світлин «Варвинщина»,
точніше над збором світлин для альбому, мені до рук потрапила ось ця світлина
(окрема подяка Григорію Олександровичу Моренцю):
Це перша широка
публікація цієї світлини. На мою думку на цій світлині зображена та сама
тусовка, саме Просвіта Варви. Чому я не стверджую, а припускаю, тому що не всі
особи відомі, відомі лише кілька, але всі з тих кількох згадані в праці Греченка,
а саме:
1.
Стоїть перший ліворуч у верхньому ряду
(окремо) можливо Іванюк Іван Якович;
2.
У другому ряду стоїть перший праворуч Старенченко Матвій Григорович;
3. У
другому ряду стоїть другий праворуч Бурляй
Іван Лукич;
4.
В нижньому ряду стоїть третій ліворуч Матрос Олексій Антонович;
5.
Сидить перший праворуч Чеберда Кость Панасович;
6.
Сидить другий праворуч Саверський Іван Григорович;
7.
Сидить третій праворуч Пуць Михайло Гнатович.
Нажаль, решта
імен та облич невідомі. Я переконаний, що їх, учасників Просвіти, було більше.
Можливо ми колись дізнаємось про них більше, адже нам, сучасникам, та нашим
наступникам край необхідно знання про цих людей, саме так як заповідав Кобзар,
зв’язок і мертвих, і живих і ненароджених.
Життя цих людей
не було спокійним, не було простим. Воно було символічним. Високе звання
Просвітян багато кому з них коштувало життя та здоров’я, їхні долі було
скалічено, як було скалічено долі їх сімей та нащадків. Як в принципі була
скалічена доля й самого Шевченка. І як не дивно, й символічно частину наших
Просвітян було знищено червоними москалями та їхніми посіпаками малоросами
(використовуючи лексику часів Україно-московської війни 1918-1921 року). Так,
із згаданих Григорієм Греченком просвітян були репресовані та (або) знищені
протягом 1937-38 та відповідно не повернулися до Варви: Бурляй Андрій Іванович, Бурляй Єфрем Маркович, Матрос Олексій
Антонович, Старенченко Матвій Гаврилович, Пуць Михайло Гнатович та Нагнойний
Дмитро Миколайович.
Конкретних причин їх знищення
большевицька кліка нам не повідомила. Звалюючи всю вину на злочинну політику
Сталіна, в принципі як сучасні большевики з партії регіонів звалили всю вину на
Януковича, головна причина приховується. Але для всіх, хто хоч якось більш менш
цікавиться минувшиною, зрозуміло, що єдиною причиною знищення просвітян, як і
багато інших людей, було те що вони були Українцями, не халами, не малоросами,
а саме Українцями. Я змушений буду ще раз повторитися, що все навколо нас символічно,
тому для нас дуже необхідно розуміти минувшину та провести паралелі з
сучасністю. Також не треба боятися говорити собі й оточуючим правду. А правда
теперішньої страшної ситуації насправді така ж, як і інших страшних ситуацій в
минулому. Коли Україна намагається хоч якось пробудитися, хоч якось налагодити
життя на своїй землі з’являються «братні народи», які ніяким чином не хочуть
допустити до нормального та спокійного життя в Україні. Й сучасний ріст
рейтингу Путлєра з 47 до 68 відсотків підтримки в Московії це окремішній раз
підтверджує. Й не важливо як назвати Українців: Мазепинці, Петлюровці чи
Бандерівці, наш «брат» москаль хоче нас знищити, вигадуючи різноманітні байки
як колись, так і тепер. Я не збираюся розпалювати міжнаціональні конфлікти, я
розумію, що різні люди є кругом, але ж… Не мені повинно бути соромно за такі
мої слова та думки, а саме повинно бути соромно тим всім москалям по духу та
крові, чи по крові та не по духу, чи по духу, але не по крові. Повинно бути
соромно за ту ненависть до всього Українського, до людей, до Землі, до
Традиції. Так, ця ненависть колись зародилася в тих болотах, що звуться
Москвою, й там продовжує жити. Великий Кобзар зробив перші зусилля та кроки,
щоб якось відбитися від тієї московської орди, дай Боже ми зробимо наступні
кроки, щоб відбитися ще більше!
P. S. Якщо когось з читачів зацікавить
ця публікація, й хтось з Ваших родичів є на світлині чи в списку Просвітян,
будь-ласка надсилайте на адресу блогу контактну інформацію, ці імена потрібно
повернути громаді.
09.03.2014
Дмитро
Павленко
Немає коментарів:
Дописати коментар