Про Гнідинцівський ГПЗ.

   Ось уже мабуть більше року лихоманить Гнідинцівський ГПЗ і всіх хто до цього причетний. А це без перебільшення тисячі людей як на самому підприємстві так і їхні сім’ї, а поряд з цим бюджетна сфера Варвинської ОТГ та району в цілому. Ця ситуація ще більш погіршилася навесні коли вже остаточно стало зрозуміло, що керівництво Укрнафти чітко визначилося повністю відвести природній газ, що надходить на Гнідинцівський ГПЗ, на інші виробничі потужності, а саме на Качанівський ГПЗ.

По суті таке рішення керівництва Укрнафти це по великому рахунку рішення про закриття підприємства. Але за весь цей останній рік та особливо останні місяці керівництво ПАТ «Укрнафта» жодного разу публічно не говорило про свої наміри та свої рішення стосовно Гнідинцівського ГПЗ, але поряд з цим постійно проводилися заходи з наміром зупинки підприємства.

І по суті лист відповідь на запит депутата Олександра Кодоли та голови Верховної Ради України Андрія Парубія це перша публічна заява керівництва Укрнафти стосовно долі Гнідинцівського ГПЗ (дивіться зображення). Ознайомившись з даним листом загалом зрозуміло, що теза з повної зупинки ГПЗ хоча і відкидається авторами, але для людей обізнаних є очевидною. Якщо коротко, то в листі-відповіді написано таке: так Гнідинцівський ГПЗ це вагома частина Укрнафти, але виробництво з переробки газу старе та непридатне до подальшої експлуатації, тому буде закрите, підготовка нафти залишиться, соціальні гарантії працівникам ми надамо та забезпечимо, так що руки в нас чисті. Поряд з цим закриття частини виробництва є процесом об’єктивним, і є наслідком протиріч з державою в особі Уряду. А тут і податкові борги і дозволи на надра і так далі. Так що, шановні все відбувається в допустимих межах і Укрнафта практично біла та пухнаста.

Безперечно людина не обізнана зі всіма обставинами роботи як конкретно Гнідинцівського ГПЗ так і галузі в цілому сприйме даний лист позитивно. І справді позиція в ньому викладена зважено та аргументовано, і на перший погляд ніяких претензій викликати не може. Але не все так просто в цьому питанні.

Гнідинцівський ГПЗ це переважно все таки переробка газу. Так звана лінія підготовки нафти є, але вона практично не зав’язана на всю решту виробництва, по великому рахунку може бути зліквідована в будь яку мить, як така що істотно не вплине на добуток та подальше транспортування нафти з регіону в цілому. Так що я скептично ставлюся до заяв про роботу цього виробничого циклу, як нас запевняють в Укрнафті. На підтвердження цього можу зазначити, що частина так званої лінії підготовки нафти вже кілька років стоїть на консервації (УКПН 2), а решта лінії завантажена ну зовсім не на номінальну потужність. Так що можна довго про це говорити, а найпростіший технічний аудит виробництва вже завтра може показати, що лінія підготовки нафти як така, в теперішньому своєму вигляді та наповнені технологічної схеми не потрібна.

Що стосується газу, то все набагато складніше. Що таке Гнідинцівський ГПЗ у відношенні до газу? Це проектна потужність Компресорного цеху в 500 млн. м³/рік природного підготовленого газу для подальшої передачі в магістральний газопровід (в 2006-2007 роках проектну потужність було майже  виконано). Це можливості виробництва до сотні тисяч тон зрідженого пропан-бутану в рік. Це також приблизно така ж кількість конденсату видобутого шляхом сепарування з природнього газу (який в подальшому подається в нафтопровід). Тобто можливості Гнідинцівського ГПЗ солідні. Так, безперечно, значна частина технологічного обладнання доволі старенька таке ж стареньке є і інше обладнання, що бере участь у виробництві. Але ж питання діяльності підприємства вимірюється лише віком обладнання чи прибутком, який дає чи може дати Гнідинцівський ГПЗ? Ще більш абсурдними виглядають аргументи закриття ГПЗ, коли ми поглянемо на природний газ не як на просто продукт чи товар, а на чинник енергетичної безпеки країни. Тобто, з цієї позиції потужності Гнідинцівського ГПЗ не можуть розглядатися як не суттєві, а навпаки мають модернізуватися та нарощуватися. Адже порядок денний питання купівлі природнього газу за кордоном (а він все одно російський) та його вартості зокрема і для населення є надзвичайно гострим та актуальним, і вже завтра може перерости в соціальний вибух. І складаючи до купи всі ці клаптики цієї доволі неприглядної картини виникає питання: за що бореться керівництво Укрнафти? Що робить Уряд для забезпечення енергетичної та іншої безпеки України (якому опосередковано підконтрольна Укрнафта)? Хто там рука чи нога кремля? Бо лише москва є бенефіціаром занепаду нафтогазової галузі в Україні, і зокрема на Варвинщині. І з початку війни ми іншого тут не спостерігаємо. Як має звичайний обиватель розуміти такий стан речей та таку, як викладено в листі, позицію начебто державного підприємства?

Що зараз відбувається на Гнідинцівському ГПЗ? Так званий реверс, про який йде мова в листі Укрнафти, запущено. І хоча це зовсім не той варіант, що розглядався керівництвом Укрнафти на початку цього шляху, але щось проміжне у своєму бажанні зупинити підприємство вони зробили. На початках планувалося взагалі малою кров’ю задіявши компресорне обладнання малої потужності в новозбудований газопровід тиском до 10 атмосфер подавати газ на потужності Качанівського ГПЗ на територію Полтавської області на відстань більше ніж 100 км. На реалізацію цього проекту було витрачено майже рік часу, якісь кошти, звичайно, про які мені не відомо, а також мільйони м³ газу, який був спалений на факелах ГПЗ поки керівництво бавилося своїми забаганками. Реалізація цієї схеми дозволила б майже повністю зупинити все газове обладнання підприємства.  В результаті ця афера нічого не дала, технологічна схема не запрацювала (потужності задіяних компресорів не дозволили «протиснути» газопровід).

Натомість був запущений реверс іншим шляхом. Старим газопроводом, який вже кілька років не експлуатувався, яким раніше подавався газ до Компресорного цеху з Артюхівського родовища. Тобто кількість обладнання для реалізації такого реверсу значно зросла, зросла в рази відстань подачі газу, зріс і тиск газу для такої подачі, відповідно значно зросли і витрати на такий реверс. Таким чином зупинити по максимуму технологічні процеси не вийшло. Що зараз являє з себе ця забавка у реверс. Добовий об’єм газу до 100 тис м³, що надходить з двох нафтових родовищ Леляківського та Богданівського надходить до компресорного цеху. Звісно, що нафтовий газ  насичений і важкими вуглеводнями і достатньо вологою. І от такий газ, такого малого об’єму, який проходить два ступеня компримування, але при цьому не проходить ні осушування ні сепарування на установці низько-температурної сепарації (бо дані установки зупинені), подається в газопровід, який пролягає на сотні кілометрів. І саме у цьому газопроводі на численних ділянках не підготовлений нафтовий газ буде сепаруватися. І в глибоких ярах буде відділятися як і зріджений вуглеводневий компонент так і вода у зваженому стані, що в майбутньому буде сприяти лише утворенню гідратів, які невідомо як та чим потім будуть звідти діставати. Тобто, можна припустити, що в майбутньому це призведе до зупинки і цього реверсу. От такі обставини таких дивних забавок.

Підсумовуючи всі ці дивні, як з погляду здорового глузду, потуги Укрнафти із закриття Гнідинцівського ГПЗ, звичайно я сприймаю і такі потуги і таку позицію, як викладена в листі, як шкідництво. Де ви бачите підвищення ефективності управління технологічними процесами? Був би цей процес публічний це б стало очевидним відразу і для більшості зацікавлених осіб.

На сьогодні ми маємо незрозуміле вперте бажання керівництва Укрнафти по максимуму зупинити Гнідинцівський ГПЗ, практично будь-якою ціною. Ми маємо просто мертву позицію Уряду, не суть важливо чи профільного міністерства, чи Нафтогазу, чи керівництва Уряду, немає різниці. Уряду в контексті зупинки Гнідинцівського ГПЗ не існує, він сліпий чи глухий чи ще якийсь. Місцева влада це взагалі окрема тема. Наша славна ОТГ також чогось чекає. Звичайно, це не депутатів заводчан тероризувати разом з горе-директором та бесідки клепати з горе-патріотом. В цій ситуації горе-голова нічим зарадити не може тут же ж брехня, наклеп і підступ, в чому вона майстриня, нічого не вирішить. Голова райради просто ходить на роботу, хоча при цьому думає і говорить про те, що відвідування ним Києва вирішує питання навіть роботи підприємства. Голова РДА, як підлеглий чиновник Уряду, від позиції Уряду не відійде, хоч і дуже захоче. І найбільше в цій ситуації виглядає дивним позиція керівництва заводу, хоч і воно каже, що його немає, але кантора при цьому є та працює. Ці взагалі красавчики, їх завтра виженуть, а вони сидять та мовчать. Я особисто від працівників заводу чув і таке припущення, що вище керівництво підприємства, інженерно-технічні працівники, менеджери тощо, отримали фінансову компенсацію за свою лояльність та мовчанку. Тому ми і не чуємо і не бачимо ніякої позиції, тобто працівникам все одно, що завтра закриють підприємство де вони працюють і вони втратять роботу. І вже зараз частина працівників підприємства звільняється. Звичайно, а чого ж чекати? Шукають роботу тут, за місцем, чи збираються до Польщі. І вже завтра підготовлених працівників галузі, спеціалістів, фахівців тощо ніхто не поверне і не збере до купи.

Так що маємо таку ситуацію. В рік свого 50-річчя завод може припинити своє існування, люди –  втратити роботу, місцеві бюджети – надходження, громада – соціальні негаразди, країна – вчергове шматок енергетичної безпеки. Тому виникає питання кому це потрібно???

08.07.2018

Павленко Дмитро