В Варві відкрито меморіальну дошку на честь нашого земляка, уродженця с.Дащенки, Аверкія Гончаренка - сотника армії УНР. Учасника бою під Крутами 29 січня1918 року.
Аверкий Матвеевич Гончаренко родился 22 октября 1890 в селе Дащенки Лохвицкого уезда Полтавской губернии (ныне Варвинский район Черниговской области). Окончил Прилуцкую гимназию, поступил в Чугуевское военное училище, которое окончил с отличием в 1912 году. Был зачислен в 76-й пехотный Кубанский полк в Тульчине, где занимал должность помощника начальника учебной части.
В июле 1914 года Аверкий Матвеевич был призван в Российскую императорскую армию в 260-й пехотный Брацлавский полк, где возглавил роту. Через два года стал командиром 4-го батальона в том же полку. Был тяжело ранен в боях, награждён за боевые заслуги Георгиевским крестом. В 1917 году назначен преподавателем во 2-ю Киевскую школу прапорщиков. Осенью 1917 года Гончаренко, который поддерживал движение за независимость Украины, организовал свой украинский курс юнкеров и организовал его выпуск. В январе 1918 года после провозглашения независимости УНР он возглавил курень 1-й Украинской военной школы имени Богдана Хмельницкого.
Вскоре он принял свой первый бой недалеко от местечка Круты, возглавив несколько сотен юных курсантов и обороняя пригород Киева от наступающих красногвардейцев во главе с М. А. Муравьёвым. По российской версии, старший офицерский состав украинцев во время битвы устроил попойку в вагонах стоявшего рядом поезда, а юнкера были разбиты наголову, некоторая их часть успела сесть на поезд, и остатки отряда Гончаренко чудом спаслись.
В 1918 году Гончаренко проходил службу на должности казначея Главного школьного управления Военного Министерства УНР и Украинской державы Павла Скоропадского. Осенью стал Летичевским военным комендантом, с февраля 1919 занимал должность помощника губернского коменданта Подолья. Позднее стал штаб-старшиной для поручений при военном министре УНР генерале Всеволоде Петрове. Также входил в состав канцелярии Симона Петлюры. После Гражданской войны был курсовым старшиной Каменец-Подольской общей юношеской школы, а с 1922 года поселился в Станиславе (ныне Ивано-Франковск), работая в украинской кооперации.
В 1943 году был призван в 14-ю дивизию СС «Галичина» как офицер, прекрасно разбирающийся в тактике. Среди сослуживцев обладал большим авторитетом. Получил звание гауптштурмфюрера. Однако в первом же сражении дивизии под Бродами новое формирование было разгромлено наголову, и из 11 тысяч солдат и офицеров дивизии спаслось всего 3 тысячи вышедших из окружения, в числе которых был и Гончаренко. Затем осенью 1944 в составе уцелевшего полка участвовал в подавлении Словацкого национального восстания. В январе 1945 переброшен на помощь усташам для борьбы с югославскими партизанами, где соединился с Украинским легионом самообороны (укр.)русск..[1] После войны эмигрировал в США, где и прожил последние годы своей жизни.
Народився у с. Дощенки Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1912), вийшов підпоручиком до 76-го піхотного Кубанського полку (Тульчин). У 1913–1914 рр. — помічник начальника учбової команди полку. У липні 1914 р за мобілізаційним планом був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1916 р. — штабс-капітан, командир 4-го батальйону. З літа 1916 р. — курсовий старшина 2-ї Київської школи прапорщиків. У 1917 р. — капітан.
Українізував свій курс юнкерів та восени 1917 р здійснив перший випуск українських старшин. З січня 1918 р. — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, на чолі якого брав участь у бою під Крутами. У 1918 р. служив скарбником Головної шкільної управи Військового міністерства УНР та Української Держави. Восени 1918 р — Летичівський повітовий комендант. З 02.01.1919 р. — помічник губернського коменданта Поділля. З 05.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень військового міністра УНР В. Петріва. У 1920–1921 рр. — курсовий старшина Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи.
З 1922 р. жив на еміграції у Станіславові, працював у сільськогосподарській кооперації.
У червні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», працював у Військовій управі, займався набором добровольців. З вересня 1944 р. — старшина штабу 30-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС (Галицької № 1). 08.05.1945 р. з частинами 1-ї Української дивізії Української національної армії був інтернований в Італії.
3 1947 р. жив на еміграції у Великобританії. 3 1952 р. — у США.
ЗВЕЗДНА АЛЕЯ СЕРІЯ 2 відкрили меморіальну дошку на честь нашого земляка пропіарились вмісто Аверклія назвали Аверкий головне прилили.Зніміть позорники хай жителі не сіються.
Іван Петрович ти яг газ який вилетів з жо..и і не знає в яку шпаринку вискочить .Або повчись або не займася дурнею Буревісник ти наш.Яка б не була публікація і ти тут як тут сивка бурка.НЕ ТЯНЕШ ПОМОВЧ.
ГОНЧАРЕ́НКО Аверкій (Оверко) Матвійович (22. 10. 1890, с. Дащенки Лохвиц. пов. Полтав. губ., нині Варвин. р-ну Черніг. обл. – 12. 04. 1980, м. Клівленд, шт. Огайо, США) – військовий діяч. Полковник Армії УНР. Закін. Чугуїв. юнкер. піхотне уч-ще (1912). Під час 1-ї світ. війни – ком-р батальйону рос. армії. Нагороджений Георгіїв. хрестом. У 1917 – викл. тактики, топографії і фортифікації Київ. школи прапорщиків, яку українізував, створивши на її базі Першу юнац. військ. школу ім. гетьмана Б. Хмельницького. Взимку 1917–18 брав участь в обороні Києва від більшов. загонів М. Муравйова, зокрема командував укр. військ. частинами у бою під Крутами. Був військ. комендантом Поділ. губ. (1918), нач. канцелярії Гол. отамана Армії УНР С. Петлюри (1919). У 1920–30-х рр. – учасник кооп. руху на Львівщині. Під час 2-ї світ. війни – старшина 30-го полку 1-ї Укр. дивізії УНА. На еміграції у Великій Британії, від 1952 – у США. Один з організаторів Фонду допомоги укр. інвалідам, співголова Клівленд. станиці Братства колиш. вояків 1-ї Укр. дивізії УНА. Опубл. кілька статей про бій під Крутами в часописі «За державність». Літ.: Аверкій Гончаренко // Вісті комбатанта. 1980. Ч. 3. Р. М. Коваль
Моя думка що такого героя Дащенки не дуже б хотіли бачити на своїх теренах.От і вирішили повісити його на адміністрауції в Варві, щоб люди знали хто сподвижник таких дій, а нащадки в яких діди лягли кістками у ВОВ могли прийти і плюнути.В центрі району зручніше
Правда яку потрібно знати Стосовно відкриття меморіальної дошки на будівлі Варвинської районної ради 22 лютого 2019 року за участю заступника голови Чернігівської ОДА Н.Романової. А правда заключається в тім, що меморіальна дошка встановлена протиправно. 24 грудня 2015 року на четвертій сесії сьомого скликання Варвинська селищна рада прийняла рішення № 1-4/15 "Про затвердженняПоложення про порядок встановлення та демонтаж памятних знаків (памятників, меморіальних обєктів та меморіальних дощок) на території смт. Варва". Щож прописано у цьому Положенні. Меморіальна дошка - памятний знак, встановлений на нерухомих історико-культурних обєктах чи памятних місцях, із текстом, що розкриває звязок історико-культурного обєкта з історичними подіями чи визначними діячами. Підставою для встановлення пам’ятних знаків є: - загально значущі події в історії селища та України, а також особистий внесок видатної особистості в певну сферу діяльності, що приніс довготривалу користь країні та селищу; - наявність офіційно визнаних досягнень особи в державній, громадській, політичній, військовій, виробничій і господарській діяльності, в науці, техніці, літературі, мистецтві, культурі і спорті; -підтвердження історико-архівними і нагородними документами заслуг особи перед смт Варва і Україною; -наявність архівних матеріалів або наукових досліджень, що вказують на звязок між видатною історичною подією, життям і діяльністю видатної особи та адресою встаноалення памятних знаків; -наявність джерел фінансування для встановлення памятних знаків. Далі Правила визначають: -порядок розгляду клопотання про встановлення памятних знаків; -порядок розгляду і ухвалення рішень про встановлення памятних знаків; -правила встановлення памятних знаків; -порядок обліку памятних знаків і відповідальність за їх стан та збереження. Тож, як бачите перш чим було встановлювати меморіальну дошку необхідно було провести розгляд клопотання і схвалити рішення про її встановлення. Як виявилося, із письмових повідомлень селищного голови В.Саверської-Лихошви, голови районної ради П.Бакуменка, голови райдержадміністрації Л.Долі їм такі клопотання про встановлення меморіальної дошки Аверкію Гончаренко не надходило і рішення з цього питання не приймалися. Але і це ще не все. На мітингу, під час відкриття цієї меморіальної дошки, у своєму виступі заступник голови обласної держадміністрації Романова Н.А. приховала інформацію про перебування в 1943 – 1944 році А.Гончаренка в чині офіцера в дивізії СС «Галичина» де брав участь у боєвих діях на стороні гітлерівців. І ця інформація не відображена на меморіальній дошці а лише зазначено його участь в бою під Крутами. Як бачимо, особа А.Гончаренка не однозначна. Ми не маємо повної інформації про його. Але мене дивує, чого саме на державній будівлі Варвинської районної ради, де ще розміщена райдержадміністрація, встановили цю меморіальну дошку? Чому не в селі Дащенки де він народився? Чому не запросили жителів Дащенок на мітинг відкриття меморіальної дошки? Хто дав команду в робочий час у 12 годин дня проводити мітинг? Чому селищний голова В.Саверська-Лихошва промовчала, що в селищі Варва діє відповідне Положення про встановлення меморіальних дощок. А це підтверджує те, що в селищі безвладдя, беззаконня. І це все зроблено не наче навмисно, без врахування, що невдовзі 19 березня в селі Озеряни будуть вшановувати пам'ять жертвам фашизму. Ні вчому невинних, закатованих і спалених 186 мешканців села озвірілими фашистами і поліцаями. Продовження у наступному дописі...
Продовження... Першого березня депутати Озерянської сільської ради на своєму засіданні засудили дії нинішньої влади щодо встановлення меморіальної дошки на будівлі Варвинської районної ради А.Гончаренку і прийняли рішення ради, звернутися до голови Варвинської районної ради П.Бакуменка про демонтаж меморіальної дошки з будівлі. Я особисто підтримую рішення депутатів і також особисто письмово звертаюся до голови Варвинської районної ради П.Бакуменка про демонтаж з будівлі меморіальної дошки А.Гончареку. Маю надію, що і в других радах району, підприємствах, організаціях підтримають ініціативу депутатів Озерянської сільської ради. Потрібно пам’ятати свою історію, своїх героїв а не мовчки спостерігати, що нам насаджують. Я особисто схиляю голову перед убієнними в далеких 1917-1918 роках, убієнними, ще незабутих і наявними свідками 1941-1945 роках. Але потрібно враховувати і думку громад щодо осіб яких вшановуємо. Мене здивувала позиція редактора районної газети Є.Зими, яка замовчала цю подію. Значить дійсно тут щось не так. Не знають про цю подію і мешканці села Дащенки звідкіля родом А.Гончаренко. Я висловив відкрито свою позицію не ховаючись за маскою аноніма. Давайте жити дружно, чесно, підтримувати один одного, не забувати свою історію, своїх героїв. Тільки так ми можемо вижити у ці складні часи. 03 березня 2019 року Остапець В.П.
А в Озерянах треба відкрити меморіальну дошку трьом партизанам, дякуючи їхньому ратному подвигу, фашисти разом із їхніми спільниками на кшталт Оверкію спалили жителів села за одного вбитого німця
Шановнтй пан ОстапецьВ.П. як могли не знати Дащенківчани про відкриття меморіальної дошки,коли делегованим на це дійство був Бойко М.І. який красується на фото.
Ще питання які фашисти палили. З розповідей очевидців тих подій були такі фашисти, не всі, звісно, які по дворах ходили і людей попереджали про лихо, що їх чекає. І не так лютували фашисти, як поліцаяки з сусідньої Срібнянщини та місцеві виродки.
Я вже зрозумів .Це в Варві не тільки у Вас .Така хвороба захопила велику кількість населення та керівників ,а саме сліпота та глухота з публікації Д. Павленка
Читаю газету Голос України № 41 від 28 лютого 2019 року і своїм очам не вірю. На 8 сторінці газети допис Василя Чепурного "Легендарного крутянця вшанували меморіальною дошкою". І в цьому дописі написано, Аверкій Гончаренко родом із села Дащенки Варвинського району, але вшанувати його вирішили у райцентрі. На приміщенні Будинку культури встановили памятну дошку. Ось бачите яка брехня. Ніхто із Варвинської ОТГ, Варвинської районної ради, Райдержадміністрації не приймав рішення про вшанування А.Гончарека. І меморіальна дошка встановлена не на приміщенні Будинку культури а на приміщенні Варвинської районної ради. Повний дебилізм. За кого нас вважають. Чи ми і справді лохи. 11 березня 2019 року Остапець В.П.
Герой- твою мать. Всi героi живуть на рiднiй землi, а не ховаються по Гейропам. Шо ви людям, особли молодi мозги вправляете? Зараз теж патрiоти, особливо в лицi головихи, не кращi вiд цього мудака
Есесівський гренадер в бою під Крутами Бій під Крутами останні кілька років грунтовно міфологізується галицькими ура-патріотами. Він вважається героїчним епізодом національно-визвольної боротьби, хоча в чому його " героїзм – - не зрозуміло.- Українським «хлопцям» ворога зупинити не вдалося, загиблих було насправді в 10 разів менше, ніж зазначено в офіційних джерелах, а командиром студентського загону, який воював під Крутами, був сотник Аверкій Гончаренко – майбутній гауптштурмфюрер 14 гренадерської дивізії СС «Галичина». Бій під Крутами зараз оголошений одним з видатних подій української історії, його учасники визнані героями. Однак, якщо студенти, які захищали німецького ставленика гетьмана Скоропадського від більшовиків, герої, то ким же тоді повинен вважатися їх командир? Головним героєм! Йому слід поставити пам'ятник в центрі Києва і включити в пантеон українських "божків" разом з Грушевським, Мазепою і Роксоланою. Тим не менш, національно свідома преса про Аверкие Гончаренко в основному мовчить. Ніхто пам'ятники йому ставити не збирається. Причина цього в тому, що під час Великої Вітчизняної Гончаренко був есесівських офіцером. Оголосити великою особистістю есесівця – тобто злочинця за визначенням, українські націоналісти поки не вирішуються.
Біографія Гончаренка настільки зіпсована всякими некрасивими плямами, що героєм він стати просто не може. Ось дані про нього, опубліковані в газеті «2000» (передрук з газети «Нація і Держава»): «Аверкій Гончаренко народився 22 жовтня 1890 року в селі Дощенках Лохвицького повіту на Полтавщині. В 1912 році закінчив з відзнакою Чугуївську військову школу. У 1916 році в ранзі капітана командував батальйоном. За бойові заслуги нагороджений хрестом святого Георгія. Згодом викладав у Київській школі прапорщиків. Після революції 1917 року сотник Гончаренко українізував цей навчальний заклад і домігся його перейменування на першу юнацьку військову школу імені Богдана Хмельницького, а в липні став курінним командиром. Укомплектована вона була учнями колишніх військових шкіл, з освітою не нижче 6 класів гімназії. З них сформували Юнацький курінь, до складу якого увійшли 4 сотні по 150 вояків і 20 старшин. В 1919 році вже в ранзі полковника був призначений губернським комендантом Поділля, а згодом – начальником канцелярії головного отамана українських військ Симона Петлюри. Після війни проживав у Галичині, де працював в українській кооперації. У 1943 році 53-х річний полковник записався в дивізію СС "Галичина" як один з перших офіцерів. Командування дивізії оберігало А. Гончаренка, враховуючи його поважний вік і попередні бойові заслуги. Здебільшого він навчав молодих воїнів у запасному полку. Полковник пройшов з дивізією всіма військовими дорогами. Капітуляція Гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям А. Гончаренко велика частина (понад 2000 воїнів) дивізії уникла оточення танковими частинами Радянської Армії і врятувалася від загибелі здавшись в полон англійцям.
Після війни Аверкій Гончаренко проживав в еміграції в США... Помер 12 квітня 1980 року». Як бачимо біографія Гончаренка рясніє одіозними фактами-він встиг послужити, і гетьману Скоропадському, і Петлюрі, і Гітлеру, причому скрізь був на командних посадах. Втім "біографія «його рідної дивізії СС» Галичина «виглядає не краще:" 14 Галицька гренадерська дивізія СС. Сформована в Україні як поліцейський полк «Галіція» в березні 1943 року. Незабаром полк був розгорнутий в дивізію. Проходила підготовку в Німеччині. З середини червня 1944 діяла на Східному фронті, де зазнала важких втрат. Восени 1944 року один полк дивізії був спрямований на придушення Словацького повстання (цей факт якнайкраще вказує на каральний характер з'єднання). В січні 1945 року дивізія була переформована в 14 гренадерську дивізію СС і спрямована в Югославію. Через 2 місяці формально була передана у відання Української національної армії Павла Шендрука. 5 травня 1945 здалася в полон англійцям. Основні підрозділи: 29-й, 30-й і 31-й гренадерські полки СС». (»Історія СС«/ "війська СС").
Дивізія "Галичина" влаштувала в Словаччині та Югославії страшні звірства. Вона знищувала цілі села за допомогою вогнеметів і ручних гранат, методи боротьби «Галичини» з югославськими повстанцями були звірячими. Селян, які вважалися партизанами, прив'язували до двом автомобілям і розривали на шматки, жінок ґвалтували цілими ротами і батальйонами - до смерті, а дітей заколювали багнетами. Розстріли мирного населення для 14 дивізії СС взагалі були нормою життя, повсякденною рутиною. «Нація і Держава» називає Аверкія Гончаренка полковником, але інші джерела стверджують, що звання у нього було в 14 гренадерської дивізії суто есесівське – гауптштурмфюрер (що відповідало армійському гауптману, тобто капітану). Очевидно, німці не визнали його полковничий чин, з тієї причини, що він отримав його в армії УНР, яка німецьким командуванням всерйоз не сприймали. Міжнародний Нюрнберзький трибунал визнав діяльність військ СС злочинною, а це значить, що і Аверкій Гончаренко як есесівський офіцер знаходиться поза законом. Його «канонізувати» не посміють. Частиною міфу, званого «бій під Крутами» він так і не стане.
В.П. Остапець, я думаю, тобі треба піти повіситись на бантині, бо камунізьм не відбувся і не міг відбутись, а ти вертухай свято вірив шо Лєнін насере тобі у чан красною ікрою, а виявилось шо треба вкалувать шоб жрать було шо, тому весь сенс твого життя виявивсь фікцією і саме життя пройшло нєзахрєн, от і виходить шо тобі дармоїду паразитному треба б все осознать і прийти до висновку, шо нєхір портить кіслород, а вірьовка змазана милом тобі у цьому добре б допомогла)))
Анонім11 квітня 2019 р. о 14:24 А що то воно таке, оте "личе"? Я так думаю, що то у тебе в голові дірка і деякі букви випадають, а місцями цілі слова. І ти, щоб написати речення, ліпиш його з того, що залишилось. Заклей дірку, а то і те випаде. До речі, ім*я Галя дуже хороше.
о! то ти ще й фошизд камуняцький? ну те вже не спадкове, але успадковується схильність, як ото якщо обоє батьків ідіоти, то ти теж маєш величезний шанс))). але нащо я тобі це мелю тут, ти все-одно, на більше чим "сам дурак" не здатне.. тьфу лайно яке.. от хош я тобі зара доведу, що ти довболюб? от дивись - ти, як усі справжні, я б сказала "ісконниє", довболюби голосував за зєлю!!! бач як легко відрізнити безінтелектне сміття - раз, і ти як гівном намазаний))). і пишеш ти безграмотно.. старий, а писати і досі не навчився.. а ще з претензією на повчання.. одне радує - твій життєвий цикл добігає кінця))). (ану триндони шось про мій життєвий цикл))
уті-путі, які ми серйозні)) не напружуйся - все одно видно, що ти дауніто)). але то не твоя вина.. так - то спадковість все.. бо не може півень коня народити..
мене народила людина, справжня, при тому дуже хороша. Вона дала мені те, що маю і чим шморгаю зараз тебе. Ця людина не схвалила б тону моїх постів, бо вона хороша. А я, завдяки вам, худобі, не така хороша людина, я хочу, щоб ви, дебіли маломозкі, здохли, не народивши нових убогих тваринок, як самі. Бо ваше існування це ганьба для цієї, колись славної, землі.
АВЕРКІЙ!! ЧИ АВЕРКЛІЙ!!!!! Скрізь пишуть АверкЛій, а у Варві став Аверкій.Отак!
ВідповістиВидалитиАверкий Матвеевич Гончаренко родился 22 октября 1890 в селе Дащенки Лохвицкого уезда Полтавской губернии (ныне Варвинский район Черниговской области). Окончил Прилуцкую гимназию, поступил в Чугуевское военное училище, которое окончил с отличием в 1912 году. Был зачислен в 76-й пехотный Кубанский полк в Тульчине, где занимал должность помощника начальника учебной части.
ВідповістиВидалитиВ июле 1914 года Аверкий Матвеевич был призван в Российскую императорскую армию в 260-й пехотный Брацлавский полк, где возглавил роту. Через два года стал командиром 4-го батальона в том же полку. Был тяжело ранен в боях, награждён за боевые заслуги Георгиевским крестом. В 1917 году назначен преподавателем во 2-ю Киевскую школу прапорщиков. Осенью 1917 года Гончаренко, который поддерживал движение за независимость Украины, организовал свой украинский курс юнкеров и организовал его выпуск. В январе 1918 года после провозглашения независимости УНР он возглавил курень 1-й Украинской военной школы имени Богдана Хмельницкого.
Вскоре он принял свой первый бой недалеко от местечка Круты, возглавив несколько сотен юных курсантов и обороняя пригород Киева от наступающих красногвардейцев во главе с М. А. Муравьёвым. По российской версии, старший офицерский состав украинцев во время битвы устроил попойку в вагонах стоявшего рядом поезда, а юнкера были разбиты наголову, некоторая их часть успела сесть на поезд, и остатки отряда Гончаренко чудом спаслись.
В 1918 году Гончаренко проходил службу на должности казначея Главного школьного управления Военного Министерства УНР и Украинской державы Павла Скоропадского. Осенью стал Летичевским военным комендантом, с февраля 1919 занимал должность помощника губернского коменданта Подолья. Позднее стал штаб-старшиной для поручений при военном министре УНР генерале Всеволоде Петрове. Также входил в состав канцелярии Симона Петлюры. После Гражданской войны был курсовым старшиной Каменец-Подольской общей юношеской школы, а с 1922 года поселился в Станиславе (ныне Ивано-Франковск), работая в украинской кооперации.
В 1943 году был призван в 14-ю дивизию СС «Галичина» как офицер, прекрасно разбирающийся в тактике. Среди сослуживцев обладал большим авторитетом. Получил звание гауптштурмфюрера. Однако в первом же сражении дивизии под Бродами новое формирование было разгромлено наголову, и из 11 тысяч солдат и офицеров дивизии спаслось всего 3 тысячи вышедших из окружения, в числе которых был и Гончаренко. Затем осенью 1944 в составе уцелевшего полка участвовал в подавлении Словацкого национального восстания. В январе 1945 переброшен на помощь усташам для борьбы с югославскими партизанами, где соединился с Украинским легионом самообороны (укр.)русск..[1] После войны эмигрировал в США, где и прожил последние годы своей жизни.
То на москальській мові АВЕРКий, а на українській АверкЛій!!Погляньте в мережі Інтернет!! Скізь АверкЛій, а у Варві не так!!!!
ВідповістиВидалитиГончаренко Аверклій Матвійович
ВідповістиВидалити(22.10.1890-12.04.1980)
Капітан РІА
Сотник армії УНР
Національність: Українець
Сотник Армії УНР (полковник в еміграції).
Народився у с. Дощенки Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1912), вийшов підпоручиком до 76-го піхотного Кубанського полку (Тульчин). У 1913–1914 рр. — помічник начальника учбової команди полку. У липні 1914 р за мобілізаційним планом був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1916 р. — штабс-капітан, командир 4-го батальйону. З літа 1916 р. — курсовий старшина 2-ї Київської школи прапорщиків. У 1917 р. — капітан.
Українізував свій курс юнкерів та восени 1917 р здійснив перший випуск українських старшин. З січня 1918 р. — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, на чолі якого брав участь у бою під Крутами. У 1918 р. служив скарбником Головної шкільної управи Військового міністерства УНР та Української Держави. Восени 1918 р — Летичівський повітовий комендант. З 02.01.1919 р. — помічник губернського коменданта Поділля. З 05.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень військового міністра УНР В. Петріва. У 1920–1921 рр. — курсовий старшина Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи.
З 1922 р. жив на еміграції у Станіславові, працював у сільськогосподарській кооперації.
У червні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», працював у Військовій управі, займався набором добровольців. З вересня 1944 р. — старшина штабу 30-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС (Галицької № 1). 08.05.1945 р. з частинами 1-ї Української дивізії Української національної армії був інтернований в Італії.
3 1947 р. жив на еміграції у Великобританії. 3 1952 р. — у США.
ЗВЕЗДНА АЛЕЯ СЕРІЯ 2 відкрили меморіальну дошку на честь нашого земляка пропіарились вмісто Аверклія назвали Аверкий головне прилили.Зніміть позорники хай жителі не сіються.
ВідповістиВидалитиУкраїнська вікіпедія каже Аверкій.
ВідповістиВидалитиТак потрібне фото якогось документу тих часів, який би вказував на ту чи іншу версію імені.
А чому у Варві, а не в Дащенках? І чому на приміщенні адміністрації? Хто в темі розкажіть.
ВідповістиВидалитиІван Петрович ти яг газ який вилетів з жо..и і не знає в яку шпаринку вискочить .Або повчись або не займася дурнею Буревісник ти наш.Яка б не була публікація і ти тут як тут сивка бурка.НЕ ТЯНЕШ ПОМОВЧ.
ВідповістиВидалитиШановний аноніме! Якщо "тягнеш", поясни чому у Варві на адміністрауції, а не в Дащенках де народився і ріс
ВидалитиГОНЧАРЕ́НКО Аверкій (Оверко) Матвійович (22. 10. 1890, с. Дащенки Лохвиц. пов. Полтав. губ., нині Варвин. р-ну Черніг. обл. – 12. 04. 1980, м. Клівленд, шт. Огайо, США) – військовий діяч. Полковник Армії УНР. Закін. Чугуїв. юнкер. піхотне уч-ще (1912). Під час 1-ї світ. війни – ком-р батальйону рос. армії. Нагороджений Георгіїв. хрестом. У 1917 – викл. тактики, топографії і фортифікації Київ. школи прапорщиків, яку українізував, створивши на її базі Першу юнац. військ. школу ім. гетьмана Б. Хмельницького. Взимку 1917–18 брав участь в обороні Києва від більшов. загонів М. Муравйова, зокрема командував укр. військ. частинами у бою під Крутами. Був військ. комендантом Поділ. губ. (1918), нач. канцелярії Гол. отамана Армії УНР С. Петлюри (1919). У 1920–30-х рр. – учасник кооп. руху на Львівщині. Під час 2-ї світ. війни – старшина 30-го полку 1-ї Укр. дивізії УНА. На еміграції у Великій Британії, від 1952 – у США. Один з організаторів Фонду допомоги укр. інвалідам, співголова Клівленд. станиці Братства колиш. вояків 1-ї Укр. дивізії УНА. Опубл. кілька статей про бій під Крутами в часописі «За державність».
ВидалитиЛіт.: Аверкій Гончаренко // Вісті комбатанта. 1980. Ч. 3.
Р. М. Коваль
Моя думка що такого героя Дащенки не дуже б хотіли бачити на своїх теренах.От і вирішили повісити його на адміністрауції в Варві, щоб люди знали хто сподвижник таких дій, а нащадки в яких діди лягли кістками у ВОВ могли прийти і плюнути.В центрі району зручніше
ВидалитиВІн був ОВЕРКО!!!
ВідповістиВидалитиПравда яку потрібно знати
ВідповістиВидалитиСтосовно відкриття меморіальної дошки на будівлі Варвинської районної ради 22 лютого 2019 року за участю заступника голови Чернігівської ОДА Н.Романової.
А правда заключається в тім, що меморіальна дошка встановлена протиправно.
24 грудня 2015 року на четвертій сесії сьомого скликання Варвинська селищна рада прийняла рішення № 1-4/15 "Про затвердженняПоложення про порядок встановлення та демонтаж памятних знаків (памятників, меморіальних обєктів та меморіальних дощок) на території смт. Варва".
Щож прописано у цьому Положенні. Меморіальна дошка - памятний знак, встановлений на нерухомих історико-культурних обєктах чи памятних місцях, із текстом, що розкриває звязок історико-культурного обєкта з історичними подіями чи визначними діячами. Підставою для встановлення пам’ятних знаків є: - загально значущі події в історії селища та України, а також особистий внесок видатної особистості в певну сферу діяльності, що приніс довготривалу користь країні та селищу;
- наявність офіційно визнаних досягнень особи в державній, громадській, політичній, військовій, виробничій і господарській діяльності, в науці, техніці, літературі, мистецтві, культурі і спорті;
-підтвердження історико-архівними і нагородними документами заслуг особи перед смт Варва і Україною;
-наявність архівних матеріалів або наукових досліджень, що вказують на звязок між видатною історичною подією, життям і діяльністю видатної особи та адресою встаноалення памятних знаків;
-наявність джерел фінансування для встановлення памятних знаків.
Далі Правила визначають:
-порядок розгляду клопотання про встановлення памятних знаків;
-порядок розгляду і ухвалення рішень про встановлення памятних знаків;
-правила встановлення памятних знаків;
-порядок обліку памятних знаків і відповідальність за їх стан та збереження.
Тож, як бачите перш чим було встановлювати меморіальну дошку необхідно було провести розгляд клопотання і схвалити рішення про її встановлення.
Як виявилося, із письмових повідомлень селищного голови В.Саверської-Лихошви, голови районної ради П.Бакуменка, голови райдержадміністрації Л.Долі їм такі клопотання про встановлення меморіальної дошки Аверкію Гончаренко не надходило і рішення з цього питання не приймалися.
Але і це ще не все. На мітингу, під час відкриття цієї меморіальної дошки, у своєму виступі заступник голови обласної держадміністрації Романова Н.А. приховала інформацію про перебування в 1943 – 1944 році А.Гончаренка в чині офіцера в дивізії СС «Галичина» де брав участь у боєвих діях на стороні гітлерівців. І ця інформація не відображена на меморіальній дошці а лише зазначено його участь в бою під Крутами.
Як бачимо, особа А.Гончаренка не однозначна. Ми не маємо повної інформації про його.
Але мене дивує, чого саме на державній будівлі Варвинської районної ради, де ще розміщена райдержадміністрація, встановили цю меморіальну дошку? Чому не в селі Дащенки де він народився? Чому не запросили жителів Дащенок на мітинг відкриття меморіальної дошки? Хто дав команду в робочий час у 12 годин дня проводити мітинг? Чому селищний голова В.Саверська-Лихошва промовчала, що в селищі Варва діє відповідне Положення про встановлення меморіальних дощок.
А це підтверджує те, що в селищі безвладдя, беззаконня. І це все зроблено не наче навмисно, без врахування, що невдовзі 19 березня в селі Озеряни будуть вшановувати пам'ять жертвам фашизму. Ні вчому невинних, закатованих і спалених 186 мешканців села озвірілими фашистами і поліцаями.
Продовження у наступному дописі...
Продовження...
ВідповістиВидалитиПершого березня депутати Озерянської сільської ради на своєму засіданні засудили дії нинішньої влади щодо встановлення меморіальної дошки на будівлі Варвинської районної ради А.Гончаренку і прийняли рішення ради, звернутися до голови Варвинської районної ради П.Бакуменка про демонтаж меморіальної дошки з будівлі.
Я особисто підтримую рішення депутатів і також особисто письмово звертаюся до голови Варвинської районної ради П.Бакуменка про демонтаж з будівлі меморіальної дошки А.Гончареку.
Маю надію, що і в других радах району, підприємствах, організаціях підтримають ініціативу депутатів Озерянської сільської ради.
Потрібно пам’ятати свою історію, своїх героїв а не мовчки спостерігати, що нам насаджують.
Я особисто схиляю голову перед убієнними в далеких 1917-1918 роках, убієнними, ще незабутих і наявними свідками 1941-1945 роках. Але потрібно враховувати і думку громад щодо осіб яких вшановуємо.
Мене здивувала позиція редактора районної газети Є.Зими, яка замовчала цю подію. Значить дійсно тут щось не так. Не знають про цю подію і мешканці села Дащенки звідкіля родом А.Гончаренко.
Я висловив відкрито свою позицію не ховаючись за маскою аноніма. Давайте жити дружно, чесно, підтримувати один одного, не забувати свою історію, своїх героїв. Тільки так ми можемо вижити у ці складні часи.
03 березня 2019 року Остапець В.П.
А в Озерянах треба відкрити меморіальну дошку трьом партизанам, дякуючи їхньому ратному подвигу, фашисти разом із їхніми спільниками на кшталт Оверкію спалили жителів села за одного вбитого німця
ВідповістиВидалитиШановнтй пан ОстапецьВ.П. як могли не знати Дащенківчани про відкриття меморіальної дошки,коли делегованим на це дійство був Бойко М.І. який красується на фото.
ВідповістиВидалитине видно там Бойка
ВидалитиЩе питання які фашисти палили. З розповідей очевидців тих подій були такі фашисти, не всі, звісно, які по дворах ходили і людей попереджали про лихо, що їх чекає. І не так лютували фашисти, як поліцаяки з сусідньої Срібнянщини та місцеві виродки.
ВідповістиВидалитиЯ вже зрозумів .Це в Варві не тільки у Вас .Така хвороба захопила велику кількість населення та керівників ,а саме сліпота та глухота з публікації Д. Павленка
ВідповістиВидалитиЧитаю газету Голос України № 41 від 28 лютого 2019 року і своїм очам не вірю. На 8 сторінці газети допис Василя Чепурного "Легендарного крутянця вшанували меморіальною дошкою". І в цьому дописі написано, Аверкій Гончаренко родом із села Дащенки Варвинського району, але вшанувати його вирішили у райцентрі. На приміщенні Будинку культури встановили памятну дошку.
ВідповістиВидалитиОсь бачите яка брехня. Ніхто із Варвинської ОТГ, Варвинської районної ради, Райдержадміністрації не приймав рішення про вшанування А.Гончарека.
І меморіальна дошка встановлена не на приміщенні Будинку культури а на приміщенні Варвинської районної ради. Повний дебилізм. За кого нас вважають. Чи ми і справді лохи.
11 березня 2019 року Остапець В.П.
Герой- твою мать. Всi героi живуть на рiднiй землi, а не ховаються по Гейропам. Шо ви людям, особли молодi мозги вправляете? Зараз теж патрiоти, особливо в лицi головихи, не кращi вiд цього мудака
ВідповістиВидалитиЕсесівський гренадер в бою під Крутами
ВідповістиВидалитиБій під Крутами останні кілька років грунтовно міфологізується галицькими ура-патріотами. Він вважається героїчним епізодом національно-визвольної боротьби, хоча в чому його " героїзм – - не зрозуміло.- Українським «хлопцям» ворога зупинити не вдалося, загиблих було насправді в 10 разів менше, ніж зазначено в офіційних джерелах, а командиром студентського загону, який воював під Крутами, був сотник Аверкій Гончаренко – майбутній гауптштурмфюрер 14 гренадерської дивізії СС «Галичина».
Бій під Крутами зараз оголошений одним з видатних подій української історії, його учасники визнані героями. Однак, якщо студенти, які захищали німецького ставленика гетьмана Скоропадського від більшовиків, герої, то ким же тоді повинен вважатися їх командир? Головним героєм! Йому слід поставити пам'ятник в центрі Києва і включити в пантеон українських "божків" разом з Грушевським, Мазепою і Роксоланою. Тим не менш, національно свідома преса про Аверкие Гончаренко в основному мовчить. Ніхто пам'ятники йому ставити не збирається. Причина цього в тому, що під час Великої Вітчизняної Гончаренко був есесівських офіцером. Оголосити великою особистістю есесівця – тобто злочинця за визначенням, українські націоналісти поки не вирішуються.
Біографія Гончаренка настільки зіпсована всякими некрасивими плямами, що героєм він стати просто не може. Ось дані про нього, опубліковані в газеті «2000» (передрук з газети «Нація і Держава»): «Аверкій Гончаренко народився 22 жовтня 1890 року в селі Дощенках Лохвицького повіту на Полтавщині. В 1912 році закінчив з відзнакою Чугуївську військову школу. У 1916 році в ранзі капітана командував батальйоном. За бойові заслуги нагороджений хрестом святого Георгія. Згодом викладав у Київській школі прапорщиків. Після революції 1917 року сотник Гончаренко українізував цей навчальний заклад і домігся його перейменування на першу юнацьку військову школу імені Богдана Хмельницького, а в липні став курінним командиром. Укомплектована вона була учнями колишніх військових шкіл, з освітою не нижче 6 класів гімназії. З них сформували Юнацький курінь, до складу якого увійшли 4 сотні по 150 вояків і 20 старшин. В 1919 році вже в ранзі полковника був призначений губернським комендантом Поділля, а згодом – начальником канцелярії головного отамана українських військ Симона Петлюри. Після війни проживав у Галичині, де працював в українській кооперації. У 1943 році 53-х річний полковник записався в дивізію СС "Галичина" як один з перших офіцерів. Командування дивізії оберігало А. Гончаренка, враховуючи його поважний вік і попередні бойові заслуги. Здебільшого він навчав молодих воїнів у запасному полку. Полковник пройшов з дивізією всіма військовими дорогами. Капітуляція Гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям А. Гончаренко велика частина (понад 2000 воїнів) дивізії уникла оточення танковими частинами Радянської Армії і врятувалася від загибелі здавшись в полон англійцям.
ВідповістиВидалитиПісля війни Аверкій Гончаренко проживав в еміграції в США... Помер 12 квітня 1980 року».
ВідповістиВидалитиЯк бачимо біографія Гончаренка рясніє одіозними фактами-він встиг послужити, і гетьману Скоропадському, і Петлюрі, і Гітлеру, причому скрізь був на командних посадах. Втім "біографія «його рідної дивізії СС» Галичина «виглядає не краще:" 14 Галицька гренадерська дивізія СС. Сформована в Україні як поліцейський полк «Галіція» в березні 1943 року. Незабаром полк був розгорнутий в дивізію. Проходила підготовку в Німеччині. З середини червня 1944 діяла на Східному фронті, де зазнала важких втрат. Восени 1944 року один полк дивізії був спрямований на придушення Словацького повстання (цей факт якнайкраще вказує на каральний характер з'єднання). В січні 1945 року дивізія була переформована в 14 гренадерську дивізію СС і спрямована в Югославію. Через 2 місяці формально була передана у відання Української національної армії Павла Шендрука. 5 травня 1945 здалася в полон англійцям.
Основні підрозділи: 29-й, 30-й і 31-й гренадерські полки СС». (»Історія СС«/ "війська СС").
Дивізія "Галичина" влаштувала в Словаччині та Югославії страшні звірства. Вона знищувала цілі села за допомогою вогнеметів і ручних гранат, методи боротьби «Галичини» з югославськими повстанцями були звірячими. Селян, які вважалися партизанами, прив'язували до двом автомобілям і розривали на шматки, жінок ґвалтували цілими ротами і батальйонами - до смерті, а дітей заколювали багнетами. Розстріли мирного населення для 14 дивізії СС взагалі були нормою життя, повсякденною рутиною.
ВідповістиВидалити«Нація і Держава» називає Аверкія Гончаренка полковником, але інші джерела стверджують, що звання у нього було в 14 гренадерської дивізії суто есесівське – гауптштурмфюрер (що відповідало армійському гауптману, тобто капітану). Очевидно, німці не визнали його полковничий чин, з тієї причини, що він отримав його в армії УНР, яка німецьким командуванням всерйоз не сприймали.
Міжнародний Нюрнберзький трибунал визнав діяльність військ СС злочинною, а це значить, що і Аверкій Гончаренко як есесівський офіцер знаходиться поза законом. Його «канонізувати» не посміють. Частиною міфу, званого «бій під Крутами» він так і не стане.
це 100% брехня
ВидалитиВ.П. Остапець, я думаю, тобі треба піти повіситись на бантині, бо камунізьм не відбувся і не міг відбутись, а ти вертухай свято вірив шо Лєнін насере тобі у чан красною ікрою, а виявилось шо треба вкалувать шоб жрать було шо, тому весь сенс твого життя виявивсь фікцією і саме життя пройшло нєзахрєн, от і виходить шо тобі дармоїду паразитному треба б все осознать і прийти до висновку, шо нєхір портить кіслород, а вірьовка змазана милом тобі у цьому добре б допомогла)))
ВідповістиВидалитияке у тебе iм"я красиве)))), тобi личе
ВидалитиАнонім11 квітня 2019 р. о 14:24 А що то воно таке, оте "личе"? Я так думаю, що то у тебе в голові дірка і деякі букви випадають, а місцями цілі слова. І ти, щоб написати речення, ліпиш його з того, що залишилось. Заклей дірку, а то і те випаде. До речі, ім*я Галя дуже хороше.
Видалитисьогоднi день памя"тi Ватутiна Миколи Федоровича, дiйсно героя, ось кого треба пам"ятати й шанувати
ВідповістиВидалитиА хто це такий? Це якийсь відомий українець? Він мабуть боровся за незалежність України?
Видалитизапитай у Валентини Василiвни, якщо не знав, icторiю треба вчити. вiн захищав Украiну вiд фашизму, вiд того що в нас, похоже, зароджуеться
ВідповістиВидалитио! то ти ще й фошизд камуняцький? ну те вже не спадкове, але успадковується схильність, як ото якщо обоє батьків ідіоти, то ти теж маєш величезний шанс))). але нащо я тобі це мелю тут, ти все-одно, на більше чим "сам дурак" не здатне.. тьфу лайно яке.. от хош я тобі зара доведу, що ти довболюб? от дивись - ти, як усі справжні, я б сказала "ісконниє", довболюби голосував за зєлю!!! бач як легко відрізнити безінтелектне сміття - раз, і ти як гівном намазаний))). і пишеш ти безграмотно.. старий, а писати і досі не навчився.. а ще з претензією на повчання.. одне радує - твій життєвий цикл добігає кінця))). (ану триндони шось про мій життєвий цикл))
Видалитихто ж спорить, Галя, красиве iм"я, а от галюн, та ще й з маленькоi букви....???? скорiш це в тебе дiрка в головi, й дуже велика)))
ВідповістиВидалитиуті-путі, які ми серйозні)) не напружуйся - все одно видно, що ти дауніто)). але то не твоя вина.. так - то спадковість все.. бо не може півень коня народити..
Видалитисам довбойб, навiть бiльше писати не хочеться. Господи, скильки дебiлiв, одведи й сохрани
Видалитину правильно - більше ніж на "сам дурак" ти, опецькувата підстаркувата тваринка, не здатна)))
Видалитиа тебе, все ж видно, пивень народив. правда не коня, а осла
ВідповістиВидалитимене народила людина, справжня, при тому дуже хороша. Вона дала мені те, що маю і чим шморгаю зараз тебе. Ця людина не схвалила б тону моїх постів, бо вона хороша. А я, завдяки вам, худобі, не така хороша людина, я хочу, щоб ви, дебіли маломозкі, здохли, не народивши нових убогих тваринок, як самі. Бо ваше існування це ганьба для цієї, колись славної, землі.
Видалити