Крути 2013

Останніми роками мало що змінюється в цей день, тому текст 20 11 року. Фото, звісно свіжі :)        

 29 січня ясний та Світлий день, навіть Природа говорить нам про це. Дорога до меморіалу на честь Крутянців насичена автобусами, бусами, автівками. Сельчани зустрічали всі ті валки  подивом. А вже в Пам’ятному, що неподалік Меморіалу велелюдно, й люди все прибувають та прибувають. 

Близько одинадцятої всі починають куч куватися безпосередньо поблизу меморіалу. На перший погляд здається, що прапорів більше ніж людей, а самою найбільшою несподіванкою була масовка від «Регіонів», почалася офіційна урочиста частина. Якийсь ведучий зачитав звернення від президента, потім ще хтось щось сказав, на зразок спільної пам’яті та історії. Заспівав кобзар. Урочиста офіційна частина закінчилася. 

Майданчик під стелою почав потроху звільнятися, але те тривало не довго, бо починалася частина неофіційна. Прапори «регіонів» зникли, людей ставало все більше та більше, прапорів також, переважно політичних. Ті хто закликав молитися, стали в чергу, й молилися, те все тривало кільканадцять хвилин, бо ледве не на кожного мітингувальника припадав свій святий отець. Після цього до мікрофонів стали політики. 

Рухівці різного по шибу довго мусолили та вовтузились сказати те, що не сказали за 20 років. Потім слово мали свободівці Панькевич та Кайда, говорили по суті, й якась там маячня про якусь книжечку, що лунала з вуст Ющенка вже не мала ніякого сенсу.

         Приблизно так відбувався мітинг, але не це є самим потрібним та цікавим для оголошення й не особливо про це треба говорити. Перш за все потрібно сказати за певний дух аполітичності, що витав на Крутянському майдані. Те що говорили-балакали політики, людьми сприймалося мовчки, без особливої уваги та реакції, мабуть настають часи коли балачки будуть сприйматися все менше й менше. 

Українець розуміє, що треба шукати відповіді на запитання, які ще й досі актуальні, незважаючи на давність. Українець розуміє, що основне не приїхати та помахати політичним прапором, а основне приїхати та своєю присутністю пом’янути Героїв на місці бою, зробити це в колі сотень Українців, навіть тобі незнайомих. Й на фоні всієї тієї метушні зробити висновки на майбутнє.

         

 Я не буду йти битим шляхом міркувань про перемогу, чи поразку, чи трагедію. Це подія першої величини нашої минувшини, яка перш за все викрила злочинність діянь чи не діянь очільників Центральної Ради. Й на цьому потрібно зосереджувати увагу. Безперечно, юнаки, учасники бою – Герої, їхні ім’я записані в нашій пам’яті. Але поряд з Героями ми повинні знати й імена моральних виродків, щоб картину минувшини бачити повністю. 

Зокрема це Грушевський, Винниченко та Петлюра, ці виродки зробили все щоб Українська держава не відбулася, щоб Україна не мала боєздатного війська, щоб юнаки гинули під навалою орди. Й саме це є першочерговим для розуміння нашого сьогодення, адже виродки нікуди не пішли. 

Ще дуже багато нашої минувшини лежить в тіні, що стоїть на заваді отримання Україною справді незалежності, збереженні пам’яті про Героїв, збереженні пам’яті народу та народом свого обличчя. Й саме Крути для нас варвинчан, є  ознакою забуття, бо не знаємо й не пам’ятаємо нічого ні про командира бою під Крутами з українського боку, Аверкія Гончаренка, ні про його загиблого брата Федора студента 3-го курсу медицини Київського університету, уродженців села Дащенок.

                                                                                                                           М. Русич