вівторок, 29 січня 2013 р.

Крути 2013



Останніми роками мало що змінюється в цей день, тому текст 20 11 року. Фото, звісно свіжі :)        
 29 січня ясний та Світлий день, навіть Природа говорить нам про це. Дорога до меморіалу на честь Крутянців насичена автобусами, бусами, автівками. Сельчани зустрічали всі ті валки  подивом. А вже в Пам’ятному, що неподалік Меморіалу велелюдно, й люди все прибувають та прибувають. 

Близько одинадцятої всі починають куч куватися безпосередньо поблизу меморіалу. На перший погляд здається, що прапорів більше ніж людей, а самою найбільшою несподіванкою була масовка від «Регіонів», почалася офіційна урочиста частина. Якийсь ведучий зачитав звернення від президента, потім ще хтось щось сказав, на зразок спільної пам’яті та історії. Заспівав кобзар. Урочиста офіційна частина закінчилася. 
Майданчик під стелою почав потроху звільнятися, але те тривало не довго, бо починалася частина неофіційна. Прапори «регіонів» зникли, людей ставало все більше та більше, прапорів також, переважно політичних. Ті хто закликав молитися, стали в чергу, й молилися, те все тривало кільканадцять хвилин, бо ледве не на кожного мітингувальника припадав свій святий отець. Після цього до мікрофонів стали політики. 
Рухівці різного по шибу довго мусолили та вовтузились сказати те, що не сказали за 20 років. Потім слово мали свободівці Панькевич та Кайда, говорили по суті, й якась там маячня про якусь книжечку, що лунала з вуст Ющенка вже не мала ніякого сенсу.
         Приблизно так відбувався мітинг, але не це є самим потрібним та цікавим для оголошення й не особливо про це треба говорити. Перш за все потрібно сказати за певний дух аполітичності, що витав на Крутянському майдані. Те що говорили-балакали політики, людьми сприймалося мовчки, без особливої уваги та реакції, мабуть настають часи коли балачки будуть сприйматися все менше й менше. 
Українець розуміє, що треба шукати відповіді на запитання, які ще й досі актуальні, незважаючи на давність. Українець розуміє, що основне не приїхати та помахати політичним прапором, а основне приїхати та своєю присутністю пом’янути Героїв на місці бою, зробити це в колі сотень Українців, навіть тобі незнайомих. Й на фоні всієї тієї метушні зробити висновки на майбутнє.
         
 Я не буду йти битим шляхом міркувань про перемогу, чи поразку, чи трагедію. Це подія першої величини нашої минувшини, яка перш за все викрила злочинність діянь чи не діянь очільників Центральної Ради. Й на цьому потрібно зосереджувати увагу. Безперечно, юнаки, учасники бою – Герої, їхні ім’я записані в нашій пам’яті. Але поряд з Героями ми повинні знати й імена моральних виродків, щоб картину минувшини бачити повністю. 
Зокрема це Грушевський, Винниченко та Петлюра, ці виродки зробили все щоб Українська держава не відбулася, щоб Україна не мала боєздатного війська, щоб юнаки гинули під навалою орди. Й саме це є першочерговим для розуміння нашого сьогодення, адже виродки нікуди не пішли. 

Ще дуже багато нашої минувшини лежить в тіні, що стоїть на заваді отримання Україною справді незалежності, збереженні пам’яті про Героїв, збереженні пам’яті народу та народом свого обличчя. Й саме Крути для нас варвинчан, є  ознакою забуття, бо не знаємо й не пам’ятаємо нічого ні про командира бою під Крутами з українського боку, Аверкія Гончаренка, ні про його загиблого брата Федора студента 3-го курсу медицини Київського університету, уродженців села Дащенок.

                                                                                                                           М. Русич


         

2 коментарі:

  1. Доктор Юрий Вороной (первый в мире трансплантолог) родился 9 августа 1895 г. селе Журавка, Полтавской губернии (ныне Черниговская область) в семье профессора Варшавского университета, члена-корреспондента Российской академии наук Г.Ф. Вороного.
    В 1913 году Юрий Вороной поступил на медицинский факультет Киевского университета cв. Владимира. В годы Первой мировой войны как студент-медик работал в перевязочном отделе Юго-Западного областного земского комитета помощи больным и раненным на войне. А в 1918 году с Вороным приключилась история вполне в духе булгаковской «Белой гвардии»: Недоучившийся студент-медик добровольно поступил в передвижной перевязочный отряд войск Центральной Рады. В конце января 1918 г. он вместе с отрядом добровольцев отправился на станцию Круты. Отряд, составленный из юнкеров, студентов и гимназистов, большинство из которых впервые взяли в руки винтовки, должен был остановить движущийся к Киеву отряд балтийских матросов (по другой версии – Московский и Тверской красногвардейские отряды). Впоследствии «Бой под Крутами» войдёт в историографию как «пример героической борьбы украинской молодёжи, не пощадившей жизни ради независимости своей Родины». Однако, скорее это был не бой, а избиение младенцев.
    В бою под Крутами доктор Вороной был ранен. Его выходила молодая медсестра Вера Иосифовна Нечаевская, в будущем жена профессора медицины Вороного.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Юрий Вороный, а не Вороной.. Вороной в с. Журавка ніколи не проживав.

      Видалити