Про те – як півник боляче клює.

   Сьогодні дуже багато людей у Варві та і в районі дуже «страждають». Їхні серця обливаються кров’ю, болять. При цьому зовні не помітно, що ці люди сприймають ситуацію як критичну чи катастрофічну, вони глибоко занепокоєні та страждають. Навіть ті кого це безпосередньо стосується. Мова йде, безперечно, про ситуацію, що склалася навколо підприємств Укрнафти в нашому районі, а особливо Гнідинцівського ГПЗ. Дане підприємство беззаперечно є місто утворюючим, і його робота стосується не лише Варви та району, а в тому числі і Прилуцького району, а також області в цілому. Це робочі місця (на даний час близько 800 працюючих, а рік тому всі 1000); це і податки, це і інфраструктура, в тому числі соціальна.

    Але незважаючи на всі такі «регалії», Гнідинцівський ГПЗ може зникнути як такий. Це не стосується галузі вцілому, бо наявність цілої низки нафтових свердловин як на Гнідинцівському так і на Богданівському та Леляківському родовищах, буде утримувати якусь інфраструктуру видобувної структури НГВУ «Чернігівнафтогаз», але це не стосується самого заводу.

     Хто хоч трохи цікавиться темою пригадає, що така більш-менш серйозна «занепокоєність» з’явилася на теренах району десь у березні-квітні. А у червні районна рада прийняла рішення про звернення  щодо відновлення ліцензій на видобуток нафти і газу ПАТ «Укрнафта». Також колотилася і громадськість, щось там страйкували працівники. Але це коли вже клюнув отой півник і заболіло. А до цього навіть не було занепокоєння. У владних коридорах району всі стримано теж занепокоєні, тому що позиція держави – Укрнафта не платить ренти, значить будемо душить. От вони і стримано занепокоєні.

    Але це пів біди, так би мовити. Коли мова заходить про те, а що робити, то всі кричать відновіть ліцензії і все буде добре. Про це і вище згадане звернення, але ж що з того Гнідинцівському ГПЗ? Місцевої сировини немає, левова частка газу із Сумщини, Качанівський ГПЗ може сам переробити всю наявну сировину, навіть більше. До чого тут ліцензії??? Пацієнт напівмертвий, а вони йому чоло витирають бо спітнів від занепокоєння. Завод може врятувати тільки місцевий газ. От де він, це інше питання, і саме про це варто говорити, а не про ліцензії на Сумщині. Також чомусь не звучить питання про те чи керівництво Укрнафти прийняло рішення про довгострокову перспективу ГПЗ, і яка вона? Бо так виглядає що якесь рішення вже є. І чи місцеве керівництво, заводу та району, має хоч занепокоєння з цього приводу?

    І дивишся на це все збоку і дивуєшся, наче всіх все влаштовує, всі ходять на якусь роботу, занепокоєні, для галочки щось там пишуть, страйкують і все. І в цьому випадку я вже казав десятки разів і повторюся ще, шановні, мало ходити на роботу, треба ще думати, що буде далі. Це як у московського класіка: нєфтяніком можеш ти не бути, а гражданіном бути обязан. Але кому треба той класік. Безперечно окремі особи можуть просто ходити на роботу, отримувати солідну зарплатню, досидітися до пенсії, просидіти ще 10 років на пенсії в своєму кріслі, отримувати і зарплатню і пенсію, і просто ходити на роботу. Але це окремі особи. При цьому за таку роботу хтось має платити. І як показує практика, як показує півник, що клює, часто за це платять цілі колективи, цілі громади та райони. Така дійсність, а ви і далі продовжуйте занепокоюватися.

     Не так давно в мережі наткнувся на цікаву статтю стосовно Гнідинцівського ГПЗ. Пропоную ту частину її, що стосується саме ГПЗ Вам нижче. Мене найбільше в цій статті вразило відчуття такту, так би мовити, в журналістів, як вони влучно відчули атмосферу навколо заводу і передали її. І це все відбулося наприкінці листопада 2016.

«Укрнафта»: на последнем дыхании

Артем Куюн, Евгений Мочалов - 2 декабря 2016, 15:00

Пресс-тур «Укрнафты» – неординарное событие, поэтому медиаобщественность откровенно удивилась, когда компания объявила второй заезд прессы на промыслы с перерывом всего в полтора месяца. В рамках тура, состоявшегося 29 ноября, была демонстрация перерабатывающих и добывающих активов, а именно Гнединцевского ГПЗ и буровой на одноименном месторождении. Если вкратце, то, кроме преданного работе персонала, хвастаться нечем.

Яблони и ржавчина

Первым объектом стал Гнединцовский ГПЗ. Предприятие выполняет две ключевые функции: подготавливает нефть для продажи и перерабатывает ШФЛУ, выделяя из него СПБТ и прямогонный бензин.

У проходной завода малолюдно. В холле админздания – внушительная выставка спортивных достижений заводчан, фотогалерея ключевых объектов, объявление от 2013 г. о прекращении приема сотрудников на работу и, конечно же, банкомат «Приватбанка».

Десяток журналистов встречает лично директор предприятия Николай Дядык. Пока сотрудники, отвечающие за безопасность, разыскивают по заводу дополнительные три каски, он начинает рассказ о предприятии, в красках рассказывая о том, каким мощным был завод в свое время. При описании достижений текущего периода в речи директора, отдавшего заводу большую часть своей жизни, энтузиазма заметно поубавилось. При виде территории завода становится ясно, почему.

Первый объект на пути экскурсии – неработающая колонна установки подготовки нефти (УПН). Таких колонн на заводе две, на миллион тонн каждая, но сегодня работает только одна, и та загружена на 600 тыс. т. Глядя на выведенную из строя колонну понимаешь, что в эксплуатацию она уже не вернется никогда. Попытка подняться на верхушку объекта для удачного кадра проваливается из-за ржавых аварийных ступеней.

Рядом с догнивающей УПН расположился комплекс по доочистке нефти, который убирает из нее соли и механические примеси. Железо тут выглядит более новым. Как выясняется впоследствии – оно было введено в эксплуатацию в 2006 г. И это последний из запущенных объектов капстроительства на заводе. Остальное оборудование не обновлялось более 30 лет и, в лучшем случае, подлатывалось.

«А когда-то нам Кременчуг платил премию за качество. Мы давали нефть с минимальным количеством примесей», – внезапно разряжает обстановку Николай Дядык воспоминаниями о былой славе, впрочем, тут же добавляя, что это было очень давно.

Однако тут же выясняется, что премиальность нефти гнединцовской подготовки никуда не делась. Уже несколько лет как на ГПЗ «Укрнафты» пропала такая товарная позиция как легкая фракция, известная в народе как «стабила». Ранее порядка 180 тыс. т годового производства всецело записывались в баланс бензинов «Привата», однако с некоторого времени следы перемещения этого продукта железнодорожным транспортом пропали.

С третьего захода директор завода сдается: весь БГС закачивается в трубу вместе с нефтью, попадая, в результате, в Кременчуг. Объемов производства «фракции» выяснить так и не удалось. Ясно одно: на «Укртатнафте» все должны быть довольны.

Непогода в день поездки увеличивает время в дороге к заводу, особенно после съезда с харьковской трассы, поэтому организаторы тура откровенно торопят журналистов, постоянно сокращая точки маршрута. В программе остаются операторская и компрессорный цех. Единственное, что обновилось в этих зданиях за последние несколько десятков лет, – мониторы в диспетчерской.

По до сих пор непонятной причине наиболее «живую» часть завода – производство СУГ – журналистам так и не показали. «А что там смотреть?!», – удивляется сопровождающий журналистов вице-президент по социальному и экологическому развитию Геннадий Радченко.

Отношение к СПБТ ложится в общую канву политики компании относительно этой продукции. Более 1,5 млрд грн, вырученных компанией от продажи СУГ в 2016 г. (по состоянию на 30 ноября) может и теряются на фоне дохода от реализованной нефти. Но опыт той же «Укргаздобычи» показывает, что большее внимание к организации продаж газа демонстрирует хорошие результаты при относительно скромных инвестициях.

Во время прощания заводской предохранительный факел основательно разгорается. «Видать, повар зовет рабочих на обед», – шутят журналисты, и медиасообщество двигается в сторону ближайшей буровой.

http://enkorr.com.ua/a/publications/Ukrnafta_na_poslednem_dihanii/225499

Підготував: Павленко Дмитро