Робоча зустріч голови облради Звєрєва у Варві

 Робоча зустріч голови облради Звєрєва у Варві,

 або холодний душ для чиновників, що загралися.

         Вчора 15 травня 2014 року ввечері о 18:00 в великій залі будинку культури відбувалася робоча зустріч голови Чернігівської облради Миколи Вікторовича Звєрєва з громадськістю Варвинщини. Про цю робочу зустріч Варвинщина дізналася обідом 14 травня 2014 року, незважаючи на це зібралася майже повна зала близько 500 чоловік. В повітрі висіла напружена атмосфера. І хоча про тему робочої зустрічі не було відомо нічого, але всі розуміли, що основним питанням буде так званий пілотний проект. Разом зі Звєрєвим приїхали і обласні народні обранці Валерій Зуб та Віктор Кульбако.

       Очільник облради першим взяв слово, й гарно говорячи про високі матерії, почав плавно та поступово присипляти та розвіювати ту напруженість та обурення в головах людей, що зібралися у залі. І разом з тим пробував заагітувати присутніх до позитивного сприйняття так званого пілотного проекту. Зала в очікуванні кінця такої агітації витримала, як на мене, доволі багато часу, десь близько 20-30 хвилин, після цього почалися хвилювання, коментування, гучні виклики про припинення монологу ні про що. Говорити далі вже не було сенсу, тому головуючий Бакуменко П.І. запросив присутніх  до запитань. Першою до мікрофону підійшла Ніна Калібовець, заслужений журналіст України, й особливо не вибираючи епітетів, слів та виразів, прямо та просто донесла пану Звєрєву, що вона думає і про знищення району, і про реформу, і про Саверську-Лихошву, яка так сподобалася голові облради. І мабуть, вже з цього першого запитання, чому ви там в Чернігові, без обговорень тут в громаді, вирішуєте проводити якісь експерименти, пан Звєрєв зрозумів, який насправді настрій у залі, і що насправді думають люди про їхні зустрічі та конференції у Чернігові. Потім слово взяв Микола Обидін, в минулому один з керівників району, який не задавав питання, а більше коментував ситуацію, яка склалася. По перше: він буквально висміяв той момент, що голова облради вирішує долю району з головою селища, адже це абсурд. Другим моментом, що був підданий критиці – це питання наповнення місцевих бюджетів за рахунок великих власників, типу «Кернел». На фоні роздумів пана Обидіна, красиві слова Звєрєва про бюджет виглядали простою балачкою.

       Далі було не по темі, дуже емоційно, але про наболіле та актуальне. Група матерів, чиї сини були мобілізовані до Гончарівська, а в найближчий час можуть бути переведені до Луганщини, на деякий час «приватизували» мікрофона. Їхні слова звучали з надривом, про те як чиновники, мобілізувавши синів до армії, практично взагалі не можуть чи не хочуть їх забезпечувати всім необхідним. Солдати не мають нормальних умов для ночівлі, харчування, матеріального забезпечення, і це все на фоні обіцянок та розмов уряду про виділення не то 7-ми чи то 12-ти мільярдів гривень для потреб армії, а ще є кошти зібрані людьми, а ще продукти харчування, що також зібрані населенням. Материнські емоції заповнили всю залу, особливо їх обурювало, що синів забирали для навчання на кілька тижнів, а вони вже там два місяці, це при тому, що вдома полишалися й малолітні діти з дружинами, і були втрачені робочі місця. І на фоні цієї проблеми, чиновники, в такий скрутний час як для держави так і для окремих громадян, вирішують проводити реформи. З цим важко не погодитися, і здавалося в залі це розуміли переважна більшість присутніх. Окремо варто згадати і випадок з Антонівським сільським головою, якого також призвали до армії. Село, яке є дотаційним, яке знаходиться на околиці району, по суті обезголовили. Невже це комусь було потрібно? Інший висновок просто не напрошується. Так, в цьому випадку пану Звєрєву важко було щось відповідати та обіцяти, він в основному посилався на те що в даний момент з Міністерством оборони нічого вирішити не можна, а випадки які були озвучені пообіцяв взяти на особистий контроль.

  

   Потім черга задавати питання дійшла і до мене. Певним чином підготувавшись до того, розуміючи, що всі розмови про те що буде завтра, як будуть ділить райони, чи села, чи як будуть ворочати колосальними бюджетними коштами на місцях є просто красивою байкою, я зосередив увагу присутніх та гостей на подіях, що вже відбулися. Перш за все поцікавився, хто вніс питання звернення Чернігівської облради до Верховної ради та Кабміну про проведення пілотного проекту на території Чернігівщини до порядку денного сесії від 28 березня 2014 року? На що отримав відповідь очільника облради, що ініціаторами внесення питання була група депутатів, і що ця ініціатива була підтримана всіма присутніми депутатами облради. Наступне моє запитання було про те яким чином Саверська-Лихошва потрапила до робочої групи, яка була створена розпорядженням голови облради від 24 березня 2014 року? Микола Вікторович почав вигадувати, таке склалося враження адже говорив плутано, що з багатьох учасників нарад, шляхом голосування були вибрані кращі представники громад серед яких і опинилась Варвинський селищний голова. І останній момент на якому я зосередив увагу, це те чи є все таки Варвинщина пілотним регіоном, і хто був ініціатором такого подання, і де це вирішувалося. Тут знову повторюючись, пан Звєрєв сказав, що ініціатором була Саверська-Лихошва, але про впровадження пілотного проекту зараз не йдеться, вони тільки хотіли нам (громаді Варвинщини) запропонувати розглянути таку райдужну перспективу. Також в своїх відповідях Микола Вікторович закидав мені, що я проти реформи. В той момент я не хотів влаштовувати діалогу перед залою, який би міг затягнутися та перерости в щось не потрібне. Тому прокоментую закиди зараз вже на основі відповідей, щоб кожен читач зрозумів мою позицію стосовно ситуації і окремих питань. Повторюся ще раз: свої запитання я ставив для того, щоб зрозумів кожен коли, хто і в який спосіб вчиняв змову в Чернігові стосовно пілотного проекту. Також наголошую, що всі розмови про те що буде, є простими балачками ні про що, адже відсутність законодавчої бази для реалізації реформи є ключовим моментом в цьому. Тому моє відношення до реформи ніяке, адже немає предмету розмови. І найголовніше – реформа реформою, але те як вона подається, те як вона впроваджується, тишком, в окремому колі. Які ж тут більші можливості на місцях? Це тоталітаризм. Я надіюся, що Микола Вікторович зрозумів, що чинячи так з Варвинщиною отримає відповідне відношення у відповідь, і зала варвинського БК це підтвердила.

       Після моїх запитань, було ще задано безліч питань пану Звєрєву, під кінець цього процесу високий гість перестав прямо відповідати на прямі запитання, безперечно він втомився, втомився і від напруги, і від уникання гострих питань, і робити хорошу міну при поганій грі.

      Після цього слово було надано Віктору Дмитровичу Кульбаці. Він намагався пояснити, що вони, депутати, голосували не за те про що говорять зараз про реформу, а за інше, за ліквідацію адміністрацій, перерозподіл бюджетів, а ніяк не за знищення Варвинського району. Як мені здалося, що пану Кульбаці мало хто повірив, саме це і прокоментував Сергій Старенченко.

     І насамкінець до трибуни підійшла Валентина Василівна. Її риторика кардинально відрізнялася від тієї, яку я чув на засіданні сесії селищної ради 29 квітня. Вона вже не розповідала про те, що ми нікуди не подінемося, і про те як вона буде брати участь в об’єднанні навколо Варви інших сільських громад, але вона амбітна жінка, це ми почули, побачимо куди ті амбіції заведуть пані голову та всю Варву разом з нею, бачили очі, що обирали.

   Але на цьому дійство не закінчилося. Обласні гості хотіли хоч якогось рішення цієї зустрічі, хоч про створення якоїсь робочої групи чи що. Варвинчани їм відмовили навіть у цьому, зібрання почало розходитись. Вже в кулуарах на запитання когось з варвинчан, пан Кульбако відповів, що вони приїхали, щоб випустити пару, щоб суспільство охололо.

16.05.2014

депутат Варвинської селищної ради                         Павленко Дмитро