Антонівка. Мандрівка в минуле волосного центру.

 Цей допис варто було б приурочити до Покрови, але розуміння того, що про це варто написати саме так з’явилося вже пізніше. Я так розумію думка про те, що день того чи іншого населеного пункту потрібно відв’язувати від так званих днів визволення, і шукати відповідних днів десь глибше в більш ранніх традиціях, зовсім не нова. І як альтернатива совєцькій технології стирати пам’ять, можна було б знайти в храмових днях, тобто відкритті чи освяченні в тому чи іншому селі церкви. Така традиція набагато давніша та природніша як на мене. Але мабуть не скоро це стане можливим, або села вимруть і з ними вимруть совєцькі традиції, або вони наповняться новими людьми і все зміниться вже потім.

От наприклад Антонівка, так, там завжди святкують Покрову і не тільки як храм, так, там традиційне якесь масове гуляння з конкурсами для дітей, футбольним турніром та шашликами, але чи це та традиція якій вже кількасот років? А Покровська церква, ще дерев’яна, козацької доби, була побудована в 1765 році, а перед нею існувала також Покровська церква, тобто цій традиції щонайменше 250 років. Але вже зараз важко щось сказати яким було село в далекому 18 столітті, але яким воно було сто років тому ми можемо побачити та відчути. 

Антонівка, можливо як не кожне село, яке в минулому було волосним центром, в даному випадку Пирятинського повіту, зберегла в значній мірі саме своє обличчя громадської забудови, в місцями,  чудових зразках. Звичайно всі зараз згадають муровану Покровську церкву 1912 року. Але все набагато ширше. 

В Антонівці окрім церкви збереглися в різній мірі практично всі будівлі громадської забудови, тобто установи які діяли на той час та обслуговували потреби мешканців. Це будівлі лікарні, амбулаторії, аптеки. Зберігся будинок священика Покровської церкви Болгарського. Всі ці будівлі побудовані до 1-ої світової, найстарша аптека кінець 19 століття, решта 1910-12 роки, тобто в переддень війни.

Нажаль більшість будівель не використовується за призначенням вже в наш розвинутий час. Можливість утримувати лікарню втрачена, аптека теж не проіснує. І хоч будинок священика був неодноразово переобладнаний мабуть що зараз також не використовується. Така ж доля чекає на поштове відділення (світлини якого нажаль не знайшов в своїй колекції, потрібно буде зробити). 

Село вмирає, навіть таке величне як Антонівка. Звичайно добре, що будівлі збереглися на сьогодні, але яка доля чекає їх вже завтра. 

Можливо з ними буде таке ж як з найкрасивішою будівлею Антонівки, що правда, приватною маєтком Тарнавських побудованого в далекому 1880 році. Про який зараз нам нагадує лише кущ бузку в різнорідних хащах.