І ще один Пророк без Вітчизни.

Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні,

і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас,

а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

«Самостійна Україна» 1900 рік

І ще один Пророк без Вітчизни.

       Одним з найяскравіших моментів, що характеризує нас українців не з найкращого боку – є майже тотальна відсутність й знання, й  пам’яті про визначних осіб нашого народу, про великих мужів, що всім своїм життєвим шляхом доводили величезне значіння перетворення українського народу (а зараз це народ України) в українську націю, та створення нею (нацією) великої держави. Й саме сьогодні в черговий раз усвідомлюєш це.

       31 березня 140 років тому в селі Турівка Прилуцького повіту (зараз село Згурівського району Київщини) народився Микола Міхновський, чоловік, який вперше відверто та відкрито на межі століть 19-го та 20-го виголосив ідею Української держави: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Приклад Міхновського нам окремий раз повинен довести наскільки потужні сили були змобілізовані проти українства взагалі, а також проти Першої республіки зокрема.

       Перш за все необхідно відмітити, що сам факт встановлення дати народження Миколи Міхновського довгий час, навіть після проголошення «незалежності», не мав місця. От писали собі, що народився в 1873 році та й все. Вперше відомості про дату народження з’явилися на сторінках праці Федора Турченка «Микола Міхновський: життя та слово» в 2006 році. Чи може повірити людина здорового глузду в те, що ніхто з учасників державотворення, діячів Першої республіки, чи Гетьманщини не знав чи не пам’ятав дату народження людини першої величини початку 20-го століття?! Але було саме так, дата народження Міхновського була стерта зі сторінок історії, й сторінок пам’яті. І ми чітко повинні усвідомлювати, що не тільки ЧК-НКВС-ГПУ доклали до того руку, а всі ті «землячки»: винниченки, грушевські, петлюри, єфремови, чикаленки, які всім своїм єством ненавиділи Міхновського за його Самостійну Україну, тобто «…не так ті злії вороги, як «добрі» люде». По суті все життя Миколи Міхновського було покладено на протистояння проти отих «землячків» малоросів.

        Для тих хто цікавиться минувшиною, а особливо першою чвертю 20-го століття більше ніж необхідно буде прочитання вище згаданої праці Федора Турченка. Автор на тлі постаті Міхновського висвітлив найдрібніші, можна сказати кулуарні подробиці нищення Першої республіки, становлення соціалістичної демагогії, яка в результаті дала пшик, а потім колективізацію, голодомор, репресії й таке інше.

        Ми не будемо переповідати життєвого шляху цього славного мужа, бо то вже зроблено, вважаємо за необхідне зупинитися на кількох моментах:

-          1900 рік Микола Міхновський пише «Самостійну Україну», програмну брошуру Революційної Української Партії, де вперше говорить про майбутню самостійну державу;

-          в 1903 році після виходу з РУП, Міхновський з однодумцями створює Українську народну партію, й як програмними засадами з’являються так звані «десять заповідей»:

І. Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу, самостійна, вільна, демократична Україна - Республіка робочих людей - оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

ІІ. Усі люди - твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди - це вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас.

ІІІ. Україна для Українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

IV. Усюди і завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

V. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників - і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

VI. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.

VII. Не зробись ренегатом-відступником.

VIII. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

ІХ. Допомагай своєму землякові поперед усіх. Держись купи.

Х. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги; не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

- 1917 рік Міхновський ініціатор І-го військового з’їзду. Але був відсторонений Центральною радою від головування на ньому, як результат Винниченко проголошує потребу в народній міліції, а не армії.

- 1917 рік Міхновський з однодумцями створюють першу українську військову частину полк ім. Павла Полуботка, й планують державний переворот, який не відбувся через зраду полковника Капкана.

- 1918 рік брати Шемети пропонують Міхновського на посаду прем’єр-міністра в уряд Скоропадського як умову співпраці з Гетьманом. Малорос Скоропадський відмовляє, у зв’язку з радикальними поглядами Міхновського.

- 1919 рік Міхновський на Кубані.

- 1924 рік Міхновський повертається до Києва. Проти нього починаються переслідування. 5-го травня брати Шемети знаходять його у себе на подвір’ї повішеним. Цей трагічний кінець загалом дуже гнітить всю свідому спільноту, як це так людина-вогонь, що «запалювала» інших, таким чином закінчила свій шлях? Але з приводу цього хотілося б процитувати Головного Москаля України з його останнього інтерв’ю: «Всі вважають, що самогубство – це є прояв слабкості людини. Слабка людина ніколи не піде на самогубство. На самогубство йдуть тільки люди, які мають сильну волю. Слабкий ніколи такого собі не зробить…»

   Як висновок до всього сказаного вище: нам потрібно повертати собі пам’ять, а особливо про Великих, людей що на десятиліття випереджували свій час, але сліпота сучасників не давала їм змоги зреалізувати себе.