Стрітення (Громниця)

 2 лютого – Стрітення (Громниця). Стрітення Зими з Весною («Зимобор»). Молитви до Сонця. З цього дня можна починати вивчати пісні-веснянки, писати писанки. В давні часи в цей день запалювали смолоскипи (за християнства замінено “громичною свічкою”). Спостерігаємо за погодою – хай буде цей день Сонячний! Яке Стрітення така й весна.
На Стрітення ворожили на урожай — кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було — погана ознака.

На Стрітення також освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою, нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.

Отже, 2 лютого слов’янський народний календар відзначає день Громниці-Перуниці, небесної богині, втілення Блискавки. Здавалося б, парадоксально, що це свято відзначається взимку – але у традиції все закономірно. Цей день ще називають Срітенням – себто Зустріччю – зустріччю Зими та Літа. Вважається, що саме у цій точці Сварожого Кола – річного кругообігу – ці дві протилежні пори року „позирають” одна на одну. І „містком” між ними є саме Перуниця. За переказами, це єдиний день взимку, коли можна почути грім та побачити блискавку. Як маленьке „відзеркалення” небесного полум’я люд запалював скрізь великі та малі вогники. Відгуком цього звичаю є так звані „громові свічки” чи „громниці”, що збереглися у народній традиції під машкарою християнства. Ці свічки виготовляли лише жінки, особливо ж – дівчата. Цікаво, що в українській традиції громниці часто складалися з трьох переплетених у „косу” свічок, які розходились зверху маленьким Тризубом – символом триєдиності Наві, Яві та Праві, будови Всесвіту. Такі свічки всяко прикрашались стрічками та іншими дівочими забавками. Громові свічки вважались у народній магії дуже сильним артефактом. За їхньою допомогою від окремої хати, села чи поля можна було, наприклад, відвести блискавку чи взагалі грозу. Чи навпаки – закликати у посуху грозу з дощем. Тяжко хворіючим давали в руки запалену громницю, прохаючи при цьому очисну та цілющу силу богині прогнати хвороби – вони ж бо також були у народній міфології окремими істотами, демоницями. Вода, освячена на Перуницю, вважалася рівною за силою святій воді з Водохрещі, і також використовувалась у різноманітних магічних ритуалах.
У південних слов’ян цю богиню називали Громовиця. В Україні було ще одне ім’я – Паляниця (така сама назва ритуальної хлібини, що її пекли господині на визначні свята). Або як у численних піснях і переказах – Дівчина-Воячка.

Перуниця – це вольовий, сильний бік Жіночого початку. У давніх слов’ян були жінки-богатирі, їх так і звали – діви-паляниці. Вони билися нарівні з чоловиками свого племені проти ворогів, що викликало подив та захоплення у чужеземців. Можливо, ця традиція сягає аж до амазонок античності, які мешкали саме на нашій Землі, у Приазов’ї, поруч зі скіфами. Та й потім, у різні часи, українські жінки часто брали у руки зброю і воювали не гірше, а часто й ліпше, за чоловіків, згадаємо хоча б уславлених козачок, які відзначились під час різноманітних повстань та Визвольної війни.

Традиція підкреслює дівочість Перуниці, вона саме Дівчина-Воїн, дочка Перуна, його найперша помічниця та соратниця. Тут можна провести цікаву паралель з іншої арійською традицією – давньогрецькою. Афіна – Діва-Воїтельниця, дочка Громовика-Зевса. При чому не просто дочка – Зевс сам її народив зі своєї голови. Себто вона – це частина його сутності, його „жіноча аніма”, „Зевс у спідниці” (точніше – у пеплосі). І це не лише сила, це і хоробрість, і гострий розум. Це – незалежна сильна жінка, що йде своїм шляхом. Невипадково, Афіна – не лише воїн, але й покровителька мудрості, що зображувалась із символом цієї чесноти – совою. Atheneum – храм Афіни – так називали з античності і до сьогодні „святилища мудрості” – бібліотеки, музеї, наукові установи.

Цікаво, що зброєю Афіни є спис – у якому вбачають можливий символ блискавки. І Діва Перуниця зображується із золотим „громовим” списом.

Ще одне співпадіння традицій – з кельтами. 1 лютого (а у деяких слов’ян Громниця відзначається саме першого, а не другого) святкують Імболк – дуже давнє свято, яке збереглося до наших днів вже не у слов’янському, а у кельтському двовір’ї, як „день святої Бригіти”. Ця „свята” – насправді „замаскована” кельтська богиня Бригіта. Вона здавна шанується, зокрема, як покровителька ремесел (як і Афіна), найбільше ж – ковальства. А ковалі в усі часи в усіх міфах були пов’язани з Вогнем, особливо ж – з громовими божествами.

Отак вічна Традиція відзеркалюється у віруваннях різних народів єдиної арійської родини.

З дня Перуниці у слов’ян починалися закликання Весни. Це свято на самому початку важкого „хтонічного” місяця, про який я писав вчора, дає світлу надію та допомагає дожити до теплого Сонечка… до першої весняної грози, коли Перуниця золотим списом-блискавкою впаде на Землю.

То ж цей день є визначним для жіночої магії. Дівчата, якщо ви вважаєте себе сильними та вольовими, якщо „йдете шляхом Перуниці” – це найліпший день для початку здійснення ваших задумів.