«Старая пєсня о главном», або що у Саверської на умі – те в Зими на язиці.

   Цей допис буде стосуватися не так конкретних подій, як більше явищ, що відбуваються в нас навколо суспільно-політичних питань в об’єднаній громаді. І хоча я трохи запізнився в його представлені широкому загалу, але в цьому випадку краще пізно ніж ніколи.

   Перші два місяці існування нового органу ОТГ –  Варвинської селищної ради, варто відмітити її досить активною діяльністю (проведено п’ять сесій),  що супроводжувалося і доволі активним спостереженням за такою діяльністю і з боку громадськості.

Хтось може сказати, що то дуже вузький прошарок, хоча на мою думку питання заробітних плат працівникам бюджетних установ той вузький прошарок зробили набагато ширшим.  І саме бюджетна епопея, яку до речі створили нові керманичі селищної ради на чолі з селищним головою, спонукала громадськість дуже пильно стежити практично за кожним кроком новоствореної селищної ради. Результатом такої прискіпливої уваги громадськості стали численні дописи та обговорення особливо окремих рішень в мережі та поза нею, часто з різкою критикою, кепкуванням та відвертим глузуванням, що на мою думку було місцями і дуже доречним. Безперечно такий стан речей є дуже неприємним для окремих депутатів, а особливо для селищного голови. І як це виглядало з боку – окремих посадових осіб це дуже дратувало. Дратувало перш за все те, що окремі мешканці, в тому числі і я, досить детально та ґрунтовно доносили інформацію про те як відбуваються засідання і комісій, і пленарні засідання сесій. Особливо різко реагували на камеру, що фіксувала ті всі події, а вже потім і на коментування тих всіх подій. Терпець варвинським можновладцям увірвався вже після третьої сесії, і вже перед засіданням четвертої сесії, коли мали б проводитися засідання постійних комісій, Валентина Василівна разом зі своїми підлеглими та за підтримки та участі окремих депутатів фракції Аграрної партії в селищній раді розгорнули цілий наступ на такі «неподобства», як проведення відео зйомки, а ще потім і коментування в мережах, яка нахабність, ви тільки подумайте. Так от, був цілий наступ, який в мережі підняли на сміх, і той наступ дуже швидко згас, практично не починаючись. І тут варто відмітити один яскравий момент, основна аргументація невдоволених базувалася на тому, що вони не хочуть щоб їх знімали, що це порушує їх особисті права, їх так би мовити приватний простір. Тобто всі вєщатєлі цієї ахінеї вважають своє перебування на посадах або в депутатах своєю приватною справою, не громадською діяльністю, не службою в органах місцевого самоврядування, а особистим приватним життям, зйомку якого на їхню думку варто б було заборонити.

      Зрозумівши що вляпалися в черговий раз, можновладці припинили той наступ, але як ми можемо бачити з наступних подій не все так просто, особисті образи лишилися, лишилася і потреба в захисті своїх приватних інтересів. А як можна їх захистити в цьому випадку? Селищний голова довго не думавши вирішила застосувати старий випробуваний метод – цькування активістів, як можновладці називають небайдужих мешканців, через місцеву газету. Це вже випробуваний протягом двох років метод, який і дав по суті результат на цих виборах саме для селищного голови. Протягом цих двох років, газета «мочила» страшних, клятих депутатів, які так заважали їх святості працювати, як бачимо більшість читачів тієї горе газети, із захопленням читаючи той шлак, з позитивом його сприймали, і «врятували» бідну «помітно засмикану (всіма звідусіль та за все) голову», але занапастили себе, і це ми будемо спостерігати чим далі тим більше.

     І затягла совєцька преса стару пісню, про те як бідолашну голову та бідних депутатів хочуть занапастити тільки тепер не активісти, а фейсактивісти, що вдерлися у свідомість бідних та затурканих  з паралельної реальності Інтернету, і пишуть, і знімають, і критиканством обкладають. І пресинг приміняють, і на паркани соцмереж хлюпають коментарі свої, і зовсім не доброзичливі. І святість сумніву піддають, і вискакують із паралельної реальності, і до зали засідань ходять, як на роботу. І гучно сміються з бідолахи голови, чим розбещують, ще зовсім ніжну свідомість простих недосвідчених депутатів (там в газеті щось добряче курять!?). І в цій старій пісні на новий лад ми можемо спостерігати всі образи, страхи та проблеми селищного голови. Саме так, виявляється найбільшою проблемою для селищного голови є присутність відеокамери та фейсактивістів, не чищення вулиць, вивезення сміття, функціонування автостанції або ринку, і навіть не вчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ, а оті, що знову заважають працювати, може якби перестали дихати, тільки тоді й полегшало б бідолажній, амінь!

   Так, я вважаю це цькуванням, і ці дії дуже чітко вписуються взагалі в саму ідею заснування та діяльності районної горе-газети. Для чого це газеті? По перше, горе-редактор має суто свої якісь переконання в цьому, тому що писати таке, змушуючи себе, ніхто не зможе. Що саме спонукає цей внутрішній мотив редактора мені звісно, що невідомо, а от наскільки в цьому особистому мотиві відіграє роль дух совєцької газети, от тут майже все стає зрозумілим. І саме тут варто пояснити, що мається на увазі під терміном – совєцька газета. Це не просто для красного слівця якась образлива назва, це чітке означення суті діяльності газети. І тут історія може нам все детально пояснити. Справа в тому що районна газета у Варві, як і багато районних газет в області та Україні загалом, особливо в таких маленьких районах як наш з’явилася не з доброго дива, і не від потреби в культурному розвитку трудящихся мас. А саме для цькування, для інформаційного супроводу кампанії з розкуркулення та голодомору в Україні. Ця тема дуже добре обговорена ось на цьому заході, що можна подивитися на відео за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=aPYLQP9myUk

Тобто саме для інформаційної війни з куркулями, їх цькування, звинувачення в усіх бідах, відрікання дітей від батьків саме на сторінках таких газет. Саме для цього і були створені такі газети, саме газети робили інформаційний супровід Голодомору, а точніше заготівлі хлібу, як вони це називали, і їхнє завдання було виправдати цей процес, і на томість засудити та піддати народному осуду глитаїв та куркулів, які «пили кров» з трудящого люду, розбазарювали хліб. Можливо комусь дико це читати, але це було саме так. Уважно подивіться відео і ви все зрозумієте, або ще до Вашої уваги номер варвинської районної газети за 8 березня 1934 року, а звалася вона «Соцнаступ», уявіть собі, і ще й досі в 1934 році, а куркулі не дають будувати світле соціалістичне майбутнє. Нічого не нагадує? «Кулаку Трохименку не місце за конюха»!? Які кулаки, рєбята два роки пройшло від початку Голодомору ви ж всіх видушили, де ж ті куркулі взялися? Нажаль в мене немає копій газет 1932 року, але і 1934 яскраво відтворює той дух газети (а якщо ви подивитеся на першу сторінку районки, то там ви побачите напис в правому кутку, що газета видається з січня 1932 року).

 Як казав один із персонажів: ми їх душили-душили, душили-душили, і все одно ті куркулі залишались. От і наша теперішня спадкоємиця «Соцнаступу» робить свій наступ: «… Чи є у нинішній раді опозиція? Часом запитують мене читачі… Наразі можу відповісти ствердно – так-таки є. Це, здебільшого, окремі поодинокі депутати-активісти, котрі у склад дипкорпусу обралися на новий термін. Як видно із настроїв у залі й за відлунням в Інтернеті, їх підтримує група колег, необраних цього разу до ради…». Виявляється залишились ще «куркулі», є кого цькувати, і потрібно, бо вони ж хоч поодинокі, але їхня одна присутність і та вже «не дає порадіти» бідолашній голові. Бо як видно з газети депутати опонують голові не зі здорового глузду, не з позиції досягнення мети – розбудови Варви, а в пошуках спільного недруга чи й ворога. Виявляється депутати нічого не розуміють, бо не можна ж опонувати будь яким словам і діям голови, а вони в опозицію до неї лізуть, Прозоро їй вткнули, наче в якесь місце, та й взагалі не слухають бідолашну. Тільки от зі всього цього я не зрозумів депутати хоч щось розуміють чи ні? Бо в заголовку написано що і читають, і думають, і пропонують, а як стосовно опонувати так не розуміють, якась чиста шизофренія виходить.

  Підсумовуючи все описане вище хотілося б наголосити всім фейсактивістам і не тільки, в подальшому ми будемо все більше бачити цькування нас всіх в газеті, я не здивуюся, що хтось із можновладців запропонує і Фейсбук заборонити у Варві, або на крайній випадок в негараздах, що відбуваються чи будуть відбуватися у Варві об’являть винними фейсактивістів, бо вони замість того, щоб і не дихати, гади і дихали, і знімали, і писали. Можна буде в майбутньому говорити, що вони роблять там у своїх фейсбуках, а все що буде траплятися негативне навколо горе голови, то це все буде спричинене тим, що пороблено у Фейсуці.

    Також чудові публікації совєцької газети в майбутньому будуть нам доносити чим же ж насправді переймається наша сумнозвісна голова. Нам не варто звертати увагу на пафосні заяви про світле майбутнє, а варто уважно читати пасквілі Зими про активістів, в яких доволі чітко передано основні переживання та страхи голови без голови. Так що шановні уважно спостерігаємо, уважно читаємо не пропускаємо ні тієї титли, а ні коми, і робимо, робимо і ще раз робимо, нехай горе газета хоч на зарплату собі заробить, а то не буде про що і писати. Так що натхнення Вам, але зі снігом ви перестаралися, давайте припиняйте там на сніг робить!

15.03.2018

Павленко Дмитро