середа, 13 листопада 2013 р.

Оборона Варви 1658 року як одна з основних подій в історії містечка.


 Листопад для України та українців це московський місяць. Саме в листопаді траплялися знакові події, які нам приніс північно-східний сусід, й які для нас мали відчутне значення. Мається на увазі нещодавно відсвяткована річниця революції; нещодавно відсвятковане та тоді ж реконструйоване форсування Дніпра в 1943-му, де, насправді далекоглядне, керівництво армією та партією знищило переважну більшість всього повнолітнього чоловічого населення Лівобережної України, адже вони були під окупацією, й практично були ворогами совєцького народу; це зрештою Голодомор, пам’ятаємо про який ми в листопаді, а молоді комуністи в цей час святкують річницю утворення області (про що я писав в одній зі своїх статей). 

Хтось може заперечити мені, що всі ці перераховані події стосуються совєцького періоду й не можуть бути тільки московськими, й стосуватися лише нашого північно-східного сусіда. Але ж я хотів би нагадати, що саме Російська Федерація є правонаступницею СеРеСеРа. Й цей факт повинен бути визначальним не так для середньостатистичного українця, в сім’ї якого, однозначно, або хтось помер від голоду, або потрапив під репресії 1938-го, або зрештою був втоплений у Дніпрі в 1943-му. Цей факт повинен бути визначальним перш за все для середньостатистичного москаля, який думаючи, що він гарненько «взув» всі «братні» народи під час розподілу власності Союзу, насправді отримав отой весь багаж, перерахований вище.За все ж треба платити.
      Описані вище події є визначальними й трагічними для всієї України, проте виявляється, в межах окремих невеликих місцевостей, є не менш трагічні, й можливо більш визначальні події. Й як би це не дивно звучало, також принесені з північного сходу нашим одіозним сусідом. Саме для Варви та Варвинщини такою подією є Українсько-московська війна 1658-1659 років, яка на мою думку заклала передумови майбутнього життя Варви зокрема та Варвинщини вцілому, на цілих 300 років, вважай до початку видобутку нафти, коли з’явився новий чинник для розвитку нашої Малої Батьківщини.Безперечно, саме Варвинщини стосуються не всі події цих двох років, але саме Варва була в епіцентрі однієї з визначальних подій – оборони Варви 1658 року, та про все по-черзі.
      Після смерті Богдана 06.08.1657 року, на вересневій козацькій раді Гетьманом Війська Запорізького обирають Івана Виговського. По суті весь період його гетьманування супроводжувався антиурядовими заколотами й внутрішньою боротьбою в українській державі. Такі процеси були дуже необхідні Москві для зміцнення своєї позиції в Україні, й вона добре використовувала цю ситуацію.У результатітаємних «намовлянь» прикордонних московських воєвод наприкінці грудня 1657 р. полтавський полковник Мартин Пушкар зі своїм полком відкрито виступає проти гетьмана. Цей заколот супроводжувався встановленням своєї (Пушкаря) адміністрації на землях Полтавського та Миргородського полків. Окрім цього Пушкаря підтримало Запоріжжя, що в цей час втратило суспільно-політичну вагу, й хотіло якихось зміщень центрів впливу.3 та 4 квітня 1658 р. виходять царські укази про призначення воєвод у Білу Церкву, Корсунь, Ніжин, Полтаву, Чернігів та Миргород, а 6 квітня — указ про призначення боярина Василя Шереметьєва головою нової московської адміністрації в Україні. Іван Виговський, був змушений придушити виступ Пушкаря, для чого наприкінці травня 1658 року пішов походом на Полтаву. Перші сутички між урядовим військом та військом заколотників відбулися 28 травня, а 11 червня відбулася Полтавська битва, в результаті якої було здобуто Полтаву та придушено заколот. Мартина Пушкаря вбито під час останнього бою. Деякі дослідники минувшини схильні вважати, що саме ця Полтавська битва була причиною майбутньої втрати Україною незалежності, й значення її набагато більше від Полтави мазепиної, так як від цієї міжусобиці під Полтавою за різними даними загинуло від 30 до 40 тисяч козаків з обох боків. Й саме ця подія спричинила подальшу неспроможність вигнати з України московські війська. Такі рішучі й кардинальні дії Гетьмана Івана Виговського сплутали дипломатичні карти Москви, яка вже не могла впливати на ситуацію лише за допомогою підбурювань та намовлянь.  І вже 28 червня московські війська на чолі з воєводою Ромадановським вступають на Україну. Початком Україно-московської війни вважається виступ Данила Виговського проти московської залоги в Києві на початку вересня. А остаточно розставлені крапки в цій ситуації були підписанням Гадяцької угоди між Гетьманом та польським посольством (яку не було підтримано в майбутньому сеймом, і яка не була втілена). Гядяцька унія скасовувала Переяславські статті угоди з Москвою, й передбачала входження українських земель в державу Річ Посполиту трьох народів. Українська держава Військо Запорізьке перейменовувалася на Руське князівство.
Зображення1
      Після підписання Гадяцької унії Москва вже відкрито розпочала інтервенцію на українські землі так званим Третім походом Ромодановського (див карту-схему зображення 1). Проти Ромодановського було виставлено військо під командуванням полковника ніжинського Григорія Гуляницького. Ромадановський рухався до Києва, але дійшов лише до Пирятина, де його й зустрів Гуляницький з трьома полками кількістю 12 тисяч вояків. Під Пирятином наприкінці жовтня 1658 року відбувся бій, який не визначив переможця. Але Гуляницький змушений був відступити до Варви та зачинитися тут від вдвічі переважаючого супротивника. Ромадановський почав переслідувати українське військо й 8 листопада було взято в облогу Варву.
      Мені відомо, що відсотків 90-95 населення Варви навіть не чуло про ці події. Й ця сторінка нашої минувшини для них є неймовірною байкою, чуючи яку їхні очі збільшуються вдвічі, й саме таку реакцію можна спостерігати, але це було.
      Що ж то за облога Варви ми можемо дізнатися лише з московських джерел. Загальнодоступною є стаття «Осада Варвы» в московській Вікіпедії, фрагменти якої я й приводжу нижче:
«стали обозами около города», «из города выезжали полковники со многими людми, и с... Великого Государя людьми и с черкасы учинили бой большой, и милостью... Божией… на том бою черкас многих людей побили и взяли языков черкас четырех человек: варвского атамана Алешку Малютенка с товарищи, а в роспросе те черкасы… сказали, что с ГрицкомГуленицким в Варве в осаде с тритцать тысяч человек, да с ним же сербов человек з двесте, а здатца они не хотят».
      Соорудил «шанцы, посыпь большую» и окружил город. С одной стороны «салдацкие и черкасские полковники подошли шанцами, а за рекою... от Прилук стоит... полковник Иван Инвалт да ГригорейКосагов с донскими казаки, да полковник Миргороцкой Степан Довгаль со своим полком».
«Ноября, государь, в 9 день да в 12 день к Варве велел я… пешим салдацких полков полковнику ФилипиюсуАлбертусуФанбуковену да Якову Лесли да ЯгануФанзагеру с салдаты да драгунскому подполковнику… з драгуны и черкасским полковникам с черкасы к городу приступать и приступы Государь были жестокие и взять, Государь город приступами никакими мерами нечем, потому, Государь, что место оборонное икрепкое, с трех, Государь, сторон обошли реки и болота болшие», докладывал князь в Москву. Претерпев неудачи в приступах, Ромодановский приказал взять город в блокаду и «валить вал».
      Поздняя осень осложняла осаду Варвы, вскоре «почели быть морозы большие, а салдатом в шанцах быти трудно», «раненых, государь, солдат и драгунов много и многие ратные люди помирают». Когда «реки и болота замерзнут» князь собирался провести новый штурм города. Для поддержки князь просил прислать к нему на помощь полк князя Куракина.
      Вскоре под Варву прибыл белгородский приказ московских стрельцов Клементия Иевлева. Князь Куракин высказал готовность направить к Ромодановскому часть своих сил под началом князя Семёна Пожарского. Из Москвы к войскам Ромодановского был послан стольник воевода Петр Скуратов.
      В складывающейся ситуации Иван Выговский, находившийся в это время под Киевом, послал на помощь Гуленицкому наказного гетмана Ивана Скоробогатко с полками ПереяславскимТимофея Цецюры, Каневским С. Савича и Черкасским Фёдора Джулая, наемными валахами и сербами, а также крымскими татарами. 20 ноября у Ромодановского был бой с «гетманом Иваном Скоробогатко и с черкасы и с татары и с волохи и с сербы». В этом бою Скоробогатко потерпел поражение и отступил к Прилукам. Вскоре он предпринял вторую попытку разбить войска князя и освободить из осады Гуляницкого. «И ноября,... в 25 день пришли из Прилук же… черкасы и татары и волохи и сербы и ударили на Миргородского полковника Степана Довгаля и драгунского полковника Ягана Инволта». Одновременно Гуляницкий предпринял атаку из города: «из Варвы на обоз же да ЯганаИнволта была вылоска большая». В результате сражения Скоробогатко был разбит и отступил от Варвы, а Гуляницкому пришлось вернуться обратно в город. В бою отличился полтавский полковник Кирилл Пушкаренко (сын погибшего Мартына Пушкаря)[3], его казаки «с черкасами, татарами и волохами» бились и «языков взяли семь человек».

     От так відбувалася оборона Варви, така є інформація, іншої немає. Погляду з українського боку ми не маємо. З цього уривку відомо, що тритижнева облога Варви була припинена в результаті присяги Виговського й українського війська московському царю, але ж це знову ж  московський погляд. Хоча з приводу відступу московського війська з-під Варви Самійло Величко в своєму Літописі зазначає наступне: Тим часом до Гуляницького, який був у Варві, прибула прислана від Виговського орда, яка несподівано й міцно вдарила на Ромодановського, вчинивши його війську значний ущербок і нагнавши йому великого страху. Через це він, Ромодановський, засумнівавшись за свою цілість, позадкував від Варви до Лохвиці і не без великих труднощів, маючи значну втрату в тому марші своїх ратних людей від орди й козаків Гуляницького, 2 грудня вночі 812, о третій годині, заледве вскробав у Лохвицю разом із новим гетьманом Базпалим.
      Уважний читач запитає: а в чому трагічність ситуації анонсованої на початку статті, все ж наче нормально, облогу витримали, московське військо відступило Варва вціліла? Все начебто й так, але ж…
Зображення 2
     Варва в період Україно-московської війни 1658-1689 років була зруйнована та спалена. Зараз за відсутності чітких джерел та документів важко щось говорити конкретно, але ж побічна інформація та непрямі докази цього є очевидними. Першим документом, який варто згадати, є так звані «расспросные речи донских казаков» (дивись «Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т15. 1892 года», та зображення 2). В розмові з цими донцями Виговський дорікає, що москалями були спалені п’ять міст, серед яких і Варва. Чітких дат не названо, й не відомо коли яке місто руйнували. Автор схильний припускати, що під час тритижневої облого Варви, а саме фортеці, решта території містечка була сплюндрована (наприклад Зарічка, Росумаківка, Кут), відповідно кількість жертв може тільки уявлятися. Дане припущення я роблю на основі доволі емоційних листів Григорія Гуляницького писаних у Варві до свого замісника, наказного полковника, в Ніжин (дивись зображення 3, або «Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т4. 1863 года»). Як ви можете пересвідчитися, Гуляницький не мав ніяких райдужних бачень ситуації, що склалася, й наказував негайно готуватися до оборони Ніжена, та зганяти до нього всіх жителів навколишніх населених пунктів, й робити те під загрозою смертної кари. Сьогодні ми можемо лише здогадуватись, що витворяла московська орда на теренах Варвинщини. Але очевидним є те, що кількість населення Варви після даних подій катастрофічно зменшилося. Так в реєстрі маєтностей Яреми Вишневецького напередодні Хмельниччини 1647 року у Варві 2037 господарств, при цьому Варва п’яте за величиною місто Вишневеччини (більшими були лише Ромни, Лубни, Лохвиця та Сенча). Наступна цифра, яка кругом майорить, як кількість населенні Варви, 938 мешканцівв 1654 році. Це є відвертим пересмикуванням фактів. Так як це цифра не населення Варви, а тої частини населення, яка заприсягла цареві московському. При цьому право голосу мали чоловіки повнолітнього віку лише козацького та міщанського стану. Тобто якщо навіть припустити, що ця цифра реальна, то вона може лише свідчити про певну частину населення Варви, можливо третину, відкинувши дітей та жінок.
Зображення 3
     Наступною відміткою у цьому ланцюжку є рік 1666, коли москва вперше спробувала оподаткувати населення України. Для цього проводився перепис лише посполитого населення, окрім козаків. У Варві зазначено 77 дворів. А деж поділися люди, де тисячі людей?! В 1713 році 165 дворів посполитих,  в 1718 – знову 79 дворів посполитих. В 1729 році у Варві вже рахували як посполитих так і козаків, 85 дворів козаків й 128 – посполитих. Й так далі. Тобто ми можемо чітко спостерігати, що населення містечка як катастрофічно впало в період з 1654 та 1666, так й не особливо піднімалося. На думку автора, облога Варви 1658 року є єдиною причиною катастрофічного знелюднення Варви. Й після цього Варва не оговталася аж до початку видобутку нафти та газу, тобто до 1959 року.
 
Зображення 4
     
Можливо хтось з читачів подумає, що ці речі могли мати місце в ті далекі дикі часи, й не нам сучасникам оцінювати їх, з цього приводу хочу навести ще один уривок зі статті сучасного московського історика ( див зображення 4), кожен зробить свій висновок. На думку автора, сучасний московит думає так само як й той що в 1658 році руйнував українські міста, тих хто чинив опір знищували, й на його думку це нормально, все згідно яси Чінгізхана. Звичайно Ромодановський, що три тижні морозив собі під Варвою дупу, міг лише зганяти зло на навколишніх мешканцях.
       Й повертаючись до початку статті варто зауважити, що описані вище події для Варви були більш страшнішими ніж голодомор, чи чистка 1938 року, про що й говорилося на початку. Доречі Батуринське зґвалтування 1708 року теж відбулося в листопаді, що також є символічним, й підтверджує основну тезу статті. Й сьогодення нам говорить про те ж саме. Чи відбудеться чергове зґвалтування в листопаді, чи Президент вдасться до перелому цієї лінії подій поживемо побачимо.

Зображення 1: з книги Андрія Бульвінського «Українсько-російські  взаємини 1657-1659 рр. в умовах цивілізаційного розмежування на Сході Європи.
Зображення 2: з видання «Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т15. 1892 года».
Зображення 3: з видання «Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т4. 1863 года».
Зображення 4: журнал «Информационные войны», Бабулин И. Б. «Рейд князя С.Р. Пожарського на Сребное в 1659 году: один из популярных мифов украинской историографии».

Дмитро Павленко.

8 коментарів:

  1. Орест Субтельный писал: «Крестьянство и рядовое казачество по-прежнему надеялись, что Украина станет некоей еще не виданной в мире землей свободных хлеборобов-казаков. А казацкая старшина, кажется, не прочь была просто занять место вытесненной шляхты… Руина – это эпоха, когда огромная энергия и решимость, обретенные в восстании 1648 г., попусту растрачивались в междоусобицах, которым, казалось, не будет конца. Хмельницкий умер, и 20 лет спустя все достижения гетмана и все успехи народа, объединенного перед лицом общего врага, были сведены на нет неспособностью того же самого народа сплотиться для достижения какой-либо иной общей цели».

    ВідповістиВидалити
  2. Офіційно війну було оголошено сторонами одна одній у вересні 1658 р. Тоді український уряд уклав Гадяцький договір з Польщею, який фіксував відмову Війська Запорозького від підданства царю та видав маніфест до «володарів Європи» із поясненням причини війни з Росією, а цар видав грамоту від 21 вересня із закликом усунути неугодного Москві главу Української держави й оголошенням про початок воєнних дій проти гетьманських військ.

    Регулярні воєнні дії можна умовно розділити на три етапи. Перший етап війни охоплює події кінця вересня – середини грудня 1658 р. На початку цього етапу військам І. Нечая вдається вибити російські гарнізони з ряду міст Білорусії.

    Близько 20 жовтня в Україну вступило 20-тисячне російське військо на чолі з кн. Ромодановським із завданням встановити військовий контроль Росії над південними і центральними районами Лівобережжя та забезпечити переобрання на місце Виговського підконтрольного Москві гетьмана. Солдати та вірні царю козаки оволоділи рядом українських міст.

    Оскільки на Лівобережжі козацькі полки напередодні зими були розпущені по домівках, воєводі вдалося швидко оволодіти Говтвою, Миргородом, Лубнами та іншими містами. Незважаючи на присутність в обозі Ромодановського представників антигетьманської опозиції, яку після смерті М. Пушкаря та Я. Барабаша (його було захоплено гетьманцями в полон та страчено наприкінці літа 1658 р.) очолили С. Донець, Силка, І. Безпалий та син Пушкаря – Кирик, російські війська поводяться як на цілковито ворожій землі. Від їхніх рук зазнають пограбувань і знищень цілий ряд населених пунктів та навіть православний Лубенський Мгарський монастир.

    Жорстокі бої розгортаються під Пирятином і Варвою, де відсіч Ромодановському організовують наказний гетьман Григорій Гуляницький, полковники Петро Дорошенко, Оникій Силич та генеральний обозний Іван Скоробагатько. Не зумівши здолати козацькі полки, перед наступом зими царський воєвода виводить свої війська на прикордонну з Бєлгородщиною територію, завершуючи таким чином першу фазу українсько-російської війни.

    Гетьман Виговський, доручивши полковникам Г. Гуляницькому, П. Дорошенку та О. Силичу зв'язати боєм військо Ромодановського в районі Пирятина, сам вирушив під Київ з метою вибити звідти російський гарнізон, що значно зміцнило б його тили. Проте поразка гетьманських військ 30 жовтня під Києвом та облога Ромодановським козацьких військ у Варві зруйнували всі плани гетьмана і поставили його на межу поразки.

    ВідповістиВидалити
  3. Не маючи достатніх сил розгромити гетьманські війська у Варві, кн. Ромодановський у другій половині листопада ініціював обрання підконтрольними йому козаками альтернативного Виговському гетьмана для Лівобережної України, започаткувавши тим самим руйнівну для української державності традицію багатогетьманства.

    Проте сил, достатніх для вирішальної перемоги, у жодної із сторін на середину грудня 1658 р. не було. Тому і гетьманський, і царський уряди для перелому ситуації на свою користь взимку 1658–1659 рр. активно готувались до введення в бій нових сил. Москва провела часткову мобілізацію (збір даточних людей у військо з усієї держави за указом від 13 листопада), а Чигирин закликав на допомогу іноземні війська (татарські й польські) [10, 58].

    Другий етап війни тривав з середини грудня 1658 р. до другої половини березня 1659 р. Під час зимової перерви гетьман Виговський намагається змусити польське керівництво надіслати йому на допомогу коронні війська, веде активні переговори з цього ж приводу з кримським ханом. Крім того, пробує витіснити російські залоги з лівобережних земель й укріпити північні кордони. Зокрема, сюди відправляється наказний сіверський гетьман Г. Гуляницький на чолі Ніжинського та Чернігівського полків (всього близько 4 тис. козаків).

    ВідповістиВидалити
  4. После поражения шведов в битве под Полтавой 27 июня 1709 по одной из версий именно около Варвы в реке Удай Карл XII спрятал сокровища. Петровским войсками после битвы была снаряжена большая экспедиция для поиска золота. Была перекопана вся округа Варвы, выходящая на Удай. Но тщетно – ничего не нашли. С тех пор перекопанная часть Варвы называется Перекоповка.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Маскали уроды все перерыли в Украине, даже могилы-курганы отщепенцы раскапывали. Катька-шлюха как раздала своим шестеркам наши земли "за заслуги перед атечествам", так эти уроды все могилы повскрывали, это же залешанцы, нерусь дремучая. помните Андрюху Багалюбскага? - тоже урод, церкви грабил.

      Видалити
    2. Он церкви уничтожал, грабил, а маскали его к лику святых причислили.

      Видалити
  5. Во второй половине XVII и в начале XVIII в. население Варвы занималось главным образом ремеслом и земледелием. Основной системой обработки земли была трехпольная. Выращивали зерновые культуры, коноплю, табак. В связи с несовершенством сельскохозяйственной техники урожаи, особенно зерновых культур, были очень низкие. Крестьяне занимались также садоводством, пчеловодством, рыболовством. (история Варвы)

    ВідповістиВидалити