До когось знову приходили есесівці.

         В середу 10 липня 2019 року у Варві в залі засідання Варвинської районної ради відбулося виїзне засідання обласної координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання. Приїхала численна делегація з області, а також сусідніх районів з цього питання, головувала на засіданні директорка Департаменту сім’ї, молоді і спорту Чернігівської ОДА Лемеш Ніна Петрівна. Можна довго розмірковувати та говорити про причини такого виїзного засідання, але основною причиною була  історія з меморіальною дошкою Оверку Гончаренку, подія яка сколихнула не те що Україну, а весь український світ за її межами, за висловом одного з доповідаючих. Це з одного боку, а з іншого боку окремим таваріщам у Варві та районі, знову увісні почали приходити есесівці, і це на скільки я розумію не тільки сприяло безсонню чи неспокійним ночам, а місцями змінювало бачення оточуючого світу, люди починали говорити таке, про що раніше не тільки не говорили, а навіть і не думали, але про все по черзі.

       Все те дійство можна розділити на кілька частин, як були визначені питання порядку денного цього засідання та визначені доповідаючі. Спочатку всі присутні слухали доповідь другого заступника голови РДА щодо національно-патріотчного виховання в районі та з чим його так би мовити їдять. Це була така собі пафосно виважена доповідь про все хароше. Але потім чомусь почалися питання у гостей з області і все хароше почало розвіюватися, а тут ще й Остапець з есесівцями ну зовсім почало все не клеїтися. Остапця взялися заспокоювати, що питання встановлення меморіальної дошки буде наступним, розслабтеся і так далі.

      Потім до слова запросили члена Українського інституту національної пам’яті Бутка С.В., який розповідав чому ж Гончаренко національний герой і яким законом це все визначено. Але та розповідь так як і закони не цікавили тих до кого есесівці приходять уві сні. От вони приходять, тому потрібно притягувати сюди все і порушену процедуру і кричати що потрібно жити по законам і так далі. І до речі на пряме запитання однієї з приїзжих до Остапця В.П. так Гончаренко герой чи ні? Володимир Павлович почав плутатися в показах, петляв петляв, але прямо не відповів. Можливо так трапилося, бо це буде не по закону, а йому не можна прямо говорити про порушення законів, а тим більше про зневагу до них. А от депутат від Аграрної партії Рябоконь прямо говорив, що Гончаренко служив у військах СС, тому він проти такого встановлення меморіальної дошки Гончаренку, ну й так далі. От тільки чому в цьому випадку не говорять про вимоги закону, чому тут не працює закон який і встановив, що Гончаренко національний герой перших визвольних змагань українського народу??? Але, мабуть, коли сняться есесівці, то тоді стає не до законів, а вимоги законів це така собі ширма щоб не показувати своє єство. В залі довго точилися суперечки, і координаційна рада почала перетворюватися на базар, головуюча змушена була перекрикувати найбільш заповзятих балакунів. В цей весь час головні дійові особи цієї всієї гнилої історії, яка «прославила» Варву далеко за межами області, керівники райради, її голова Бакуменко П.І. та його заступник Хажанець В.О. сиділи мовчки просто спостерігаючи за цим всім дійством, а їхню «честь» у боротьбі проти навали есесівців та прочіх хвашистів відстоював вже згадуваний Остапець В.П. та депутат райради від Макіївки, все забуваю його прізвище. І коли історик Бутко розповідав про військовий шлях Гончаренка, про обставини Української революції 1917 та перших визвольних змагань і так далі, йому один розповідав про процедуру, а другий про історію СеРеСеРа, яку знав на п’ять і так далі. Я особисто спробував наголосити на походженні Гончаренка та на його сім’ї, хто так би мовити і звідки, про що і задав питання пану Бутку, що відомо про родину? Але як виявилося про родину нічого не відомо пану Бутку, і він з цього питання трохи з’їхав, хоча перед тим говорив, що всі архіви в свій час працювали на дослідження подій та людей пов’язаних з боєм під Крутами. Я надіявся що прозвучить інформація для того хто не зовсім все зрозумів та визначився з цією історією. І як відповідь на моє запитання та тезу про місцеві особливості пов’язані з постаттю Гончаренка, я отримав запитання, а чому ж ви й досі не повісили ні дошки ні експозиції варвинчанам причетним до тих знаменних подій? Мене особисто така дурна мода чернігівського науковця трохи захопила зненацька, виявляється свою необізнаність можна легко сховати за претензією до когось, до того ж претензією безпідставною, рівень дискусії вражає. Вже потім хотілося сказати цьому добродію: то віддайте нам сюди у Варву з обласних архівів всі документи та справи що стосуються Варви, і ми будемо їх  вивчати, а ви будете їздити за 200 км і просити в нас якщо вам потрібно щось, а ми місяцями його будемо розглядати, а потім будемо знову відмовляти і так поки не набридне, а чого ж? І оце все створювало такий хаос в залі, що було гидко. Єдине що хотілося відмітити, це виступ жінки, що втратила сина вже на цій московсько-українській війні, вона висловила і здивування, і відразу щодо атмосфери, що панувала в залі, атмосфера прагнення до московського реваншу, туги за комунізмом і так далі.

      Я в свою чергу подякував цій жінці за таку відверту позицію та наголосив головуючій та іншим присутнім, які так дивуються що в залі йде якесь дурнувате обговорення того, що наче й не має обговорюватися, що совєцькі люди нікуди не поділися, малороси нікуди не вивітрилися, вони прагнуть совєцького союзу, вони ніколи не визнають ніяких героїв, і так далі. І Варва не є якимось виключенням з правила, як пробували це все обставити всілякі хайподрочери в соціальних мережах. Ніколи Варва не була ватнішою ніж наприклад Чергнігів, і ніколи не буде. А ще я порадив головуючій якщо є бажання довести почате до логічного завершення працювати  з керівництвом райради, голова якої від Смєшка, а заступник від Ляшка, бо насправді питання не в Остапці, який звернувся зі скаргою до райради, а вони бачте, виконують побажання виборців. Ця отмазка взагалі дебільна та брехлива, тому що Остапець до цих керівників стільки разів звертався з різноманітних питань, йому максимум надавали якусь дурну відповідь, а питання не вирішувалися, рішення не приймалися, а тут дивись взяли до увагу скаргу громадянина.

   Мої висловлені тези дуже не сподобались пану Бакуменку, і він попросив слова і відразу з Остапцем обіграли історію, що так би мовити, ось він звертається і все красіво, але це так для приїзжих, а всі хто бачив засідання сесій,  ті все знають. А далі взагалі було весело, Петро Іванович «добре» підготувався і почав розповідати, що все потрібно робити по закону. От так надувався, червонів, очі на верх лоба і прямо кричав: треба робити по закону! Виглядало це нахабно, брехливо та смішно. Оце законнік. Добре, з Остапцем все зрозуміло, він може говорити про по закону, а ви куди Петро Іванович, на яку слизьку дорогу зібралися? Ви хоч якийсь закон бачили? Де поіменне голосування на сайті районної ради? Немає по жодній сесії, які ще порушення закону можна вигадувати для прикладу? А тут виявляється для обласних чиновників пан Бакуменко зажадав закону.

Загалом ця вся ситуація яку заварили Остапець, Бакуменко та Хажанець винесла на поверхню дуже багато того, що раніше було під «килимом». А тут все полізло на поверхню, і безпорадність чиновників з області, які хотіли встановити дошку так собі, а виявилося що не все так просто. Виявилося, що кругом море совків, путіністів та сталіністів, які марять есесівцями, а тут ми всі здивовані, а що вони є? А патріотичне виховання? А тут кругом в коридорах написи про велику вітчизняну, а тут заповідник КПСС в кожній школі, а  тут вчителі історії на посадах керівників відділів та апаратів, які в притул нічого не бачать, і так далі. Такі випадки викривають безсилля та відсутність по факту держави як сукупності  інституцій, інституції не працюють, і будь яка більш менш критична ситуація це викриває, а потім все починає сипатися, і що робити далі невідомо.

12.07.2019

Павленко Дмитро