середа, 13 березня 2019 р.

Так що ж вони святкували?


     09 березня коли путні люди в різний спосіб вшановують Тараса Григоровича, наші славні чиновники також щось святкували. Але що я так і не зміг зрозуміти. Спочатку на сторінці у фейсбуці Варвинська ОТГ з’явилося таке повідомлення «Прокидаймося та гайда до центру на маслиницю». Потім вже наступного дня, тобто вчора, на цій же ж сторінці з’явилося повідомлення, що «У центрі Варви відсвяткували Масницю (Масляну) - традиційне східнослов'янське, у тому числі й українське свято, що відзначається протягом тижня (іноді трьох днів) перед Великим постом».
Чому ж тоді забули написати про гілку з трьох братніх народів? І що ж то за гібридний празник такий маслиниця-масниця-масляна??? До речі, Тарас Григорович з цього приводу говорив таке: якби ви вчились так як треба, той мудрість би була своя…

   Дивлячись на це все збоку тільки й дивуєшся, як молоді комуністи все від московщини не можуть чи не хочуть відчепитись, все вона їх тримає. Бо якщо поглянемо на народний календар та на традиції, то відразу все стає на свої місця.
.„КОЛОДІЙ також звали „понеділок на масниці” (Номис 528). М. Сумцов натомість уважає, що колодієм на­зивали у нас взагалі масниці і святкували Колодія з по­неділка, коли він народжувався, аж до суботи того ж тиж­ня. Святкування Колодія полягало в тому, що в понеді­лок, після м’ясних заговин, збиралися гурби жінок, хо­дили по хатах, де були неодружені парубки та дівчата, і прив’язували їм колодку, ніби в кару за те, що досі не одружилися. Перше колодка була цілком реальна — це було якесь поліно, але пізніше вона зробилася більш символічною — почала приймати форму, чи то стрічки, чи хустки, китиці квітів, тощо. Молодь, знаючи, що на неї того дня полюють, звичайно ховалася, але її вилов­лювали і колодку таки чіпляли. Тоді треба було від неї відкупитися, себто частувати тих, хто причепив колодку, горілкою та закусками. При цьому батько прив’язаного приймав сердитий вигляд, а іноді, мабуть, і дійсно сердився та казав синові: „Так тобі й треба! Не хотів слу­хатися батька, не хотів женитися, тепер і тягни колодку! Думав йому весілля справляти, а тепер приходиться бі­сового сина від колодки викупляти”. Якщо колодку чіп­ляли дівчині, то мати казала: „Так тобі, доню, і треба. Не заслужила молодого, тепер тягни колодку”
„У деяких селах Полтавщини прив’язували колодку й батькам, ніби за те, що не припильнували своєчасно одружити дітей. На Поділлі, в місцевостях сумежних з Херсонщиною, робили Колодія з макогона, укутаного в пелюшки та хустки, і ходили по хатах, проголошуючи: „Народився Колодій!” та в’язали колодки нежонатим, вимагаючи частування. У суботу перед великопосними заговинами Колодій вмирав, і його „оплакували” на останньому масничному почастуванні”. (Сумцов в К. Ст., 1889, VIII, 418-20 і Чубинський, III, 7.)
А деінде „колодка” набирала особливих форм і змісту. Як приклад, хочу подати про таку особливу „колодку”: У Варві, на Полтавщині, оповідала мені селянка Мотря Федченко, літня жінка, що в її селі, де вона жила попереду, на скільки пригадаю — в Євминці, чи в Озерянах, — був зви­чай „колодки” такий: коли в селі з’являлось позашлюбне дитя (це було в усій Україні дуже рідкісне явище в давни­ну), жінки дізнавалися, хто саме був батько дитяти; на „Колодія” жінки натовпом ішли до того парубка, брали його насильно з собою, а на руки клали йому сповиту „Колодку”, проходили всім селом, а потім вели того винуватця у двір дівчини-покритки. Тут чіпляли йому до ноги колодку, зас­тавляли вклонитися знедоленій дівчині та поцілувати дитя. Колодку мав право той парубок зняти аж на другий день, але попереду мусів викупитись у жінок та купити подару­нок дитяті, чи дати бодай невеличку суму грошей. На жаль, мені не пощастило довідатись, чи була така „колодка” й в других місцевостях Прилуччини, а чи це лише звичай того одного села.
Щодо підтексту звичаїв на Колодія подається і таке спостереження, записане також у Варві:
На деякі здогади наводить думка селянки Мотрі Федченко з Варви (Полтавщина); та вислів жінок на початку „колодки”: „Вже дитя народилось”... А спогадана достой­на жінка, Мотря Федченко, пояснювала мені так: селяни вва­жають, що найкраще коли діти народжуються взимку, цеб­то за 9 місяців від „колодки”, що й припадає близько на грудень, чи січень. Жінки-матері зміцніють до весни, під­ростуть і діти й жінки зможуть працювати в господарстві. Та й є близьке до цього прислів’я: „На Обретенія птиці обертаються до гнізда, а чоловік до жінки”. Не берусь запевняти, що це саме так та що це загальна селянська думка, але думка близька до правди. Виходить, на думку М. Федченкової, що жінки чарували на „колодки”, щоб діти наро­джувалися в бажаний період, та щоб дотримати високу мо­раль серед молоді.
Це що стосується традицій та вірувань саме українських і зокрема у Варві, а що ж нам література говорить стосовно маслєніци:
Але „Масляница” у росіян має цілком інший зміст, іншу форму: коли в Україні це є жіноче свято-звичай, то в Мос­ковщині — це свято всіх на рівних правах, особливо дорос­лих хлопців-парубків. Там традиційна їжа — „блини”, а сама „Масляница” — це свято новоодружених. Головні розваги це загальна пиятика; молодь і взагалі дорослі — грали в „городки”, проводили „катанье”, далі — гойдалка, льодяні гори, кінські „ристаліща” кулачні бої тощо. В Україні з цих звичаїв нігде й жаден не відмічений, за винятком поминок померлих (усопших).

От аналізуючи всі ці аспекти народних традицій й виникає питання, а яке ж свято вони святкували, і звідки те свято, з комсомолу?

В підготовці даного допису використано матеріали праці професора Степана Килимника «Український рік в народніх звичаях та історичному освітленні» том 3.

11.03.2019

Павленко Дмитро

2 коментарі: