Юлі волю! Юлі волю? Юлі? волю?

Тимошенко: війна чи політичний крах

Більше всіх про російське вторгнення на Україну, вважаю, зараз мріє Юлія Тимошенко. Можу, звичайно, помилятися на рахунок Юлії Володимирівни, але в кожному разі зрив виборів 25 травня - це її останній шанс зберегтися в українській політиці хоча б у більш - менш осяжній перспективі.

Незадовго до закінчення етапу офіційного висунення кандидатів у президенти, 26 березня, були оприлюднені дані соціологічного опитування, проведеного спільно відразу чотирма соціологічними фірмами - СОЦІСом, КМІСом, Рейтингом та Центром ім. Разумкова. Для лідера ВО «Батьківщина » ці дані виявилися вельми гнітючі: Петра Порошенка на президентських виборах висловили готовність підтримати 24,9 % опитаних, Віталія Кличка - 8,9 %, Юлію Тимошенко - 8,2 % , Сергія Тігіпка - 7,3 %.

Стартова позиція Юлії Тимошенко вкрай слабка - триразове відставання від лідера гонки .

Але ця позиція ослабла ще більше через три дні, коли 29 березня Віталій Кличко оголосив про те, що знімається з президентських виборів на користь Петра Порошенко. Будемо говорити прямо: шанси перемогти на президентських виборах 25 травня у Тимошенко практично нульові.

Буквально вслід за оголошенням про освіту тандему Порошенко -Кличко - і все це на тлі застиглих на місці низьких рейтингів Тимошенко - у партії «Батьківщина » з'явилися перші втікачі. 2 квітня про свій вихід з партії оголосив Микола Томенко, пояснивши це так: «Враховуючи те, що партія" Батьківщина " реалізувала свої головні цілі - стала повноцінною партією влади, а також домоглася звільнення Юлії Тимошенко - вважаю можливим вийти зі складу партії. Позапартійний статус дасть можливість мені активніше сконцентруватися на парламентській та громадської діяльності ».

М'яко кажучи, дивне пояснення мотивів покинути партію влади. Що заважає Миколі Володимировичу « сконцентруватися на парламентській та громадської діяльності», будучи в рядах «Батьківщини»? Здавалося б навпаки - якщо політсила, в якої він перебував з листопада 2005 -го, стала партією влади, то саме в цей момент відкриваються широкі можливості для самореалізації. Або пан Томенко зрозумів, що «Батьківщина» - це каліф на годину? Інакше кажучи, статус партії влади виявиться не довгий? А тому й віддав перевагу звільнитися від уз «Батьківщини» - щоб згодом (наприклад, в ході майбутніх парламентських виборів) примкнути до більш перспективної політичної сили?

3 квітня ще один нардеп - Михайло Хміль - вирішив покинути ряди партії «Батьківщина». Схожа ситуація в регіонах, наприклад , в той же день, що і Томенко, з лав «Батьківщини» вийшов депутат Рівненської обласної ради Михайло Кириллов ...

Взагалі- з партії влади, тим більше що має хороші перспективи залишатися такою протягом осяжного періоду, бігти не прийнято. Зазвичай все відбувається навпаки: в таку партію стоїть черга на вхід. А з «Батьківщини» - на вихід. Політики, а вони на Україні схильні, що називається, тримати ніс за вітром, завжди чуйні до питань політичної кон'юнктури. І це незмінно було хорошим індикатором: перспективу будь-якої політичної сили завжди можна оцінити по тому - нарощуються або ж рідшають її ряди. У «Батьківщини» нині спостерігається друга.

Несподівані для себе сигнали отримала Тимошенко з Європи. Їй практично прямим текстом дають зрозуміти, що потрібно йти з української політики. Глава німецького бундестагу Норберт Ламмерт публічно розкритикував плани Юлії Володимирівни щодо президентського крісла: «вона так само мало підходить для політичного керівництва України, як і скинутий з президентського поста Віктор Янукович».

Зауважимо, що пан Ламмерт представляє в бундестазі Християнсько -демократичний союз, тобто політичну силу Ангели Меркель - нинішнього канцлера Німеччини. Після тих численних обмінів люб'язностями між Меркель і Тимошенко часів ув'язнення останньої, активності німецького керівництва з визволення українського екс -прем'єра з в'язниці - Юлія Володимирівна, очевидно, розраховувала на іншу позицію Берліна.

2 квітня були оприлюднені дані соціологічного опитування, проведеного на замовлення впливового німецького видання Stern. Як повідомляла «Німецька хвиля», тільки 20 % опитаних німців, які мають право голосу в Німеччині, вважають, що Тимошенко можна довіряти. Тоді як 64 % респондентів заявили, що ставляться до екс-прем'єра України із застереженням.

З чого раптом в Німеччині проводять соцопитування щодо рівня довіри до Юлії Тимошенко? Уявімо, що на Україні соціологи раптом вирішили б з'ясувати, як громадяни ставляться до політика іншої країни, до того ж, навіть не є представником влади. Очевидно, даний соцопитування на замовлення видання Stern мав стати ще одним сигналом - як самої Юлії Володимирівні (мовляв, на підтримку провідної країни ЄС їй розраховувати не варто), так і безпосередньо політбомонду Німеччини: не слід йти врозріз з німецьким громадською думкою, надаючи той чи інше політичне сприяння Тимошенко.

Отже, 25 травня - якщо не відбувається нічого екстраординарного - Тимошенко може втратити все і відправлятися на політичну пенсію. Ліквідувати стартове відставання від Порошенка, тим більше після того, як його підтримав Кличко - практично не реально. Додамо, що паралельно з президентською буде проходити кампанія з виборів мера столиці, в якій Віталій Кличко має найбільші шанси. Враховуючи, що Кличко і Порошенко нині становлять політичний тандем, мерська кампанія першого працюватиме на президентську кампанію другого, додаючи Петру Олексійовичу голоси від виборців - киян.


Сьогодні очолювана Тимошенко партія « Батьківщина » фактично має всю владу в країні: прем'єр- міністр, глава ВР, він же в.о. президента, секретар РНБО, керівник МВС, цілий ряд губернаторів... Навіть не займаючи офіційних посад, Юлія Володимирівна має можливість «рулювати» Україна. Вона дає вказівки, які закони слід приймати в парламенті, іноді по -простому заявляється на засідання РНБО ( хоча не має на те законних підстав), створює якісь штаби «порятунку України від агресії» та інше.

Всього цього Тимошенко вмить позбудеться після 25 травня. Новий президент - нова команда, в якій Юлія Володимирівна зі своїми креатурами будуть явно зайвими. У Тимошенко ніколи не було особливої ​​любові (у політичному сенсі) ні з Порошенком, ні з Кличком. Плюс кредитна історія Юлії Володимирівни, схильної до інтриг і «підсиджування» партнерів.

Тому можна не сумніватися, що, прийшовши до влади, група Порошенка - Кличко буде робити все, що так і не доробив Віктор Янукович - усувати Тимошенко з політичної арени України остаточно і безповоротно.

До того ж є маса даних, що за тандемом Порошенко - Кличко стоїть «заклятий друг» Тимошенко Дмитро Фірташ. Як тепер з'ясувалося, за участю олігарха відбувалося об'єднання зазначених політиків. Медіа- структури Фірташа, насамперед телеканал «Інтер», цілком орієнтовані на інформаційний супровід кампаній Порошенко і Кличко ... Вважаю, не помилюся, якщо заявлю, що однією з домовленостей у форматі Фірташ - Порошенко - Кличко було перетворення Тимошенко на політичний труп .

Після президентських виборів неминуче постане питання про перевибори Верховної Ради. Ця тема і зараз на слуху, при цьому дострокові вибори парламенту користуються підтримкою в суспільстві. А новому президенту буде необхідно заручитися «своїм» більшістю у ВР. Це тим більше важливо в умовах дії Конституції 2004 року, при якій кандидатуру прем'єра і персональний склад Кабміну, за винятком глав МО і МЗС, визначає парламентська коаліція.

Крім того, у переможця буде велика спокуса скористатися сприятливою електоральної ситуацією (президентський рейтинг потягне вгору і рейтинг стоїть за ним політичної сили), щоб переформатувати Верховну Раду в своїх інтересах. І добре якщо на цих дострокових виборах до ВР очолювана Тимошенко партія отримає хоча б половину від нині наявного числа депутатських мандатів.

Що робити Юлії Володимирівні в даній вкрай негативною для неї ситуації і при настільки, м'яко кажучи, несприятливих політичних перспективах?

Звичайно, можна було б припустити щось фантастичне: за кілька років перебування у в'язниці Тимошенко переосмислила свої вчинки з минулого життя (благо, вільного часу було більш ніж достатньо), кардинально змінилася, стримала амбіції і, головне, відмовилася від сповідування принципу «мета виправдовує засоби» (де під метою передбачається влада - будь-що). Але, прямо скажемо, віриться в це насилу.

Якщо ж Юлія Володимирівна і тепер - це «та сама» Тимошенко, modus operandi (тобто спосіб дій) якої всім добре відомий, то від неї слід очікувати «сюрпризів». Як нещодавно заявив у інтерв'ю «Главкому» її соратник Юрій Луценко, «мені здається, що Юля здивує ще багатьох з нас». Дійсно, вона це вміє. Здивує - мало не здасться нікому.


Згадаймо, як Тимошенко «дивувала» минулого. У 2005 -му, не встигнувши увійти у владу, вона зайнялася підривом позицій своїх політичних соратників, насамперед - тодішнього президента Ющенка. Вона - то «всього лише» була прем'єром, а хотілося більшого.

До вересня 2005 -го був організований так званий корупційний скандал, мішенями якого стало найближче президентське оточення (з легкої руки Тимошенко здобуло найменування «любі друзі»), в тому числі і Петро Порошенко. Петра Олексійовича тоді так старанно, як кажуть, виваляли в бруді, що кілька років не міг отямитися - на дострокових парламентських виборах 2007 -го його не включила до свого списку жодна партія (побоялися шлейфу від «корупційного скандалу», незважаючи навіть на фінансові та медійні можливості Порошенко)!

Восени 2005 -го взагалі мало не дійшло до відсторонення Ющенка від влади - така можливість обговорювалася на нічній сходці, організованої Тимошенко на одній з дач під Києвом (змовників «здав» тодішній глава МО Анатолій Гриценко).

Пролетівши повз прем'єрського крісла за підсумками парламентських виборів 2006 -го, Тимошенко виступила ініціатором - модератором неконституційного розгону Верховної Ради і позачергових виборів до ВР 2007 -го.

Нарешті, згадаємо і 2010 -й рік. Програвши в другому турі президентських виборів Віктору Януковичу, Юлія Володимирівна відмовилася визнавати результати голосування і зробила спробу організувати щось на кшталт «помаранчевої революції - 2 ». Правда, не вдало.

Тобто в минулому Тимошенко неодноразово демонструвала, по-перше, нестримну тягу до влади, по-друге, готовність йти до цієї своєї мети, не розбираючи засобів і методів. А нині часи постмайданне, «військово- революційні», радикалізм в моді. Відповідно, якщо Тимошенко вирішить, як сказав Луценко, «дивувати», то, очевидно, буде робити це досить радикально.

Єдиний спосіб для неї поборотися за владу в нинішніх обставинах - це зірвати вибори глави держави, призначені на 25 травня. Бо ні до президентських, ні до парламентських виборів (призначення яких високо ймовірно після закінчення президентських перегонів) Юлія Володимирівна зараз не готова.

Не факт, звичайно, що буде готова через півроку-рік, але залишаться хоча б шанси. До того ж збереження наявного владного розкладу («свій» спікер - в.о. президента Турчинов, «свій» прем'єр - Яценюк, «свій» глава МВС - Аваков і так далі і тому подібне) - це утримання адмінресурсу в руках «її» команди. У свою чергу адмінресурс в українських умовах завжди був вагомим інструментом моделювання ситуації «під себе». Тобто Тимошенко зараз необхідно час. Але щоб його виграти, повторимося, потрібно зірвати президентські вибори 25 травня.

Як це зробити - теж зрозуміло: або через введення надзвичайного стану (у зв'язку з якими-небудь масовими заворушеннями, акціями громадянського протистояння, захопленням стратегічних об'єктів - наприклад, АЕС ) або через військовий конфлікт з Росією. Причому, останній не обов'язково повинна почати сама Росія (з іншого боку, РФ можна і спровокувати на ті чи інші дії ) .

Останнім часом дня не проходить, щоб хто-небудь не висловився на тему «зриву Росією президентських виборів 25 травня». Відверто кажучи, не зовсім зрозуміло - навіщо Москві «зривати» ці вибори, якщо там і так не визнають їх легітимність, маючи у себе законно обраного президента України Віктора Януковича.

Складається враження, що українській публіці свідомо «згодовують» ці прогнози - роздуми експертів / політологів / політиків про те, що виборів 25 травня може і не бути. Людей як би привчають до думки, що президентські вибори обов'язково будуть зірвані.

Ось цілком характерний сценарій, з числа регулярно нині озвучуваних: «Вони можуть почати військову агресію - якщо почнеться війна, то які вибори? Вони можуть почати робити різні провокації, вони навіть можуть робити, інспірувати якісь терористичні акти, а можливо їх і реалізовувати. Тобто, для них найважливіше, щоб 25 -го травня Україна не отримала легітимного президента», - заявив Тягнибок 3 квітня в ефірі «5 каналу».

Тягнибок під «вони» мав на увазі російські власті . А якщо не «вони»? Якщо все те ж саме - «війна», «різні провокації», «якісь терористичні акти» - організовує хтось інший, з числа українських сил, зацікавлених у зриві виборів, скажімо - «Вона»? .. Хоча, звичайно, буде дуже зручно звалити все на Росію.

Сергій Іваненко